Сопричастя по-християнськи та по-рідновірськи:

відчуйте різницю!

Правовірний християнин від таких високодуховних дій може відчути справжній катарсис, справжній підйом над ситою повсякденністю, справжню корисність свого існування.

 

По-перше, рідновіра не дуже цікавить потойбічний путь померлих. Оскільки для рідновіра «геєни вогняної» не існує, відмолювати грішні душі від потрапляння туди й від смоловаріння там не має сенсу. І без наших молитов ріка Нави винесе гідних до нового життя у нащадках – рано чи пізно.

Єдине, що ми можемо зробити для них, – це допомогти цій річці винести їх раніше. Як? А через народження дітей. Нових дітей свого народу – оскільки нове народження  може відбутися лише у своєму народі.

Так що ж ми можемо зробити для душ померлих родичів?  Кохатись і народжувати, і годувати своїх дітей.

По-друге, рідновіра не стосується спокута своїх гріхів через піст. Рідновіру не світить ні прощення, ні довічний спокій у райській резервації. Рідновір відповідає за всі свої вчинки самотужки, без усяких розіпнутих спасителів та святих заступників, і відповідає не тільки за себе за одного, а й за весь рід свій, від пращурів до нащадків.

Тому рідновір не голодуватиме без нужди й потреби. Рідновір береже своє здоров’я – тому що це хліб і  здоров’я його нащадків. Рідновір не відмовлятиметься від кохання у чиюсь шану – навпаки: він подбає зачати нове життя, тому що наші нащадки – це наша вічність. І це довічне життя народу, зазнавшего тяжких утрат у часи Голодомору.

Так що ми можемо зробити для свого вічного життя? Їсти, тренуватись, кохатись і народжувати!

По-третє, для рідновіра своя сорочка ближче, а свій рід – ближче й за свою сорочку. І якщо рідновір уже має своїх дітей – тоді він саме їм допоможе в першу чергу, а вже потім сиротам та іншим нужденним.

Рідновіру не потрібно демонструвати свою щедрість ні перед господом, ні перед суспільством. Зате створити чи купити своєму синові їжу, книгу та зброю – це рідновірський підхід. І подарувати дружині сина чи дочку – це також рідновірський підхід.  Тому що досягнення наших дітей – це найкращій дар народові.

Так що ми можемо подарити, що зробити для свого народу? Кохатись, народжувати й виховувати дітей гідними продовжувачами справи і слави Роду.

По-четверте, рідновір бореться не за своє персональне місце в раю, а за місце під Сонцем для всього роду свого. Тому рідновір дбає не про прощення гріхів, а про нарощування своєї сили – особової, сімейної, родової, національної.

Якщо рідновір купує свічку – то не для задоволення якогось там святого, а щоби самому бачити у темряві. Якщо рідновір звертається до бога – то не за порятунком, а за знанням та силою. А щоби боги були впевнені у твоїй гідності й спроможності отримати божі дари – краще звертайся, якщо ти вже хоча б трохи освічений та озброєний.

Так що ми можемо зробити для своїх богів? Купувати книги та зброю. І приділяти час опануванню тим і другим. І не тільки по святах, а постійно й наполегливо.

До речі, так ми ще й завадимо катам, сучасним і майбутнім, повторити Голодомор на нашій землі. Освічений, озброєний і готовий діяти народ – що може краще застерегти чужинців від ошукування наших комір і погребів?

Так до чого ж ми закликаємо всіх рідновірів, усіх українців, усіх козаків, усіх слов’ян? Що робити в ушанування жертв Голодомору?

Їсте добре! Годуйте своїх дітей! Освічуйтесь, озброюйтесь і тренуйтесь! І найголовніше: кохайтеся й народжуйте!

Дмитро Кисельов