Від політичної ідеології до релігійного світогляду
Ключовою проблемою вивчення людської цивілізації є розуміння психологічних механізмів функціонування суспільства як форми колективного співжиття. Вирішальним чинником формування та еволюції суспільства завжди виступає певна абстрактна ідея, що об'єднує його членів і спрямовує їх у напрямі відповідного розвитку - матеріального втілення ідеї. Природа цієї абстракції на різних етапах історії втілюється у різних видах суспільної свідомості, проте у своїх вищих формах завжди несе дух власної сакральності - "релігійності".
При огляді історії середньовічної Европи та Близького Сходу чітко простежуються паралелі між духовною та політичною централізацією влади, а також тенденції експансивного розширення держав даного типу - співвідношення політичної та духовної імперій. Вже у І ст. до н.е. помітні перші ознаки витіснення політеїзму монотеїзмом як наслідок відцентрових процесів в античному суспільстві (еліністичні монархії, Римська імперія). Теологічні доктрини стають на службу зовнішній та внутрішній політиці світської держави.
В історії неодноразово перехрещуються світські та державні інститути влади. Церква і держава як суспільні сили доповнюють одне одного і водночас є конкурентами в боротьбі за абсолютну владу. Ці гілки влади автономізуються і кожна з них набуває функцій протилежної як вияв амбіцій щодо універсалізації влади в рамках єдиного утворення. Так, боротьба партій гвельфів та гібелінів у середньовічній Европі стає конструктивним фактором суспільного розвитку. Результати цієї конкуренції слід вважати відносними - враховуючи взаємоінтегрованість світської та духовної влад; наслідки гіпотетичної перемоги будь-якої зі сторін у кінцевому результаті не внесли б глобальних змін у загальноевропейське культурне та політичне життя.
Аналогічні процеси простежуються і в історії соціально-політичних утопій ХVIII-ХІХ ст. Рух Просвітництва вирішальним чином впливає на атеїстичний характер даних ідей, а розвиток буржуазного суспільства - на їхнє соціальне спрямування. Абстрактна ідея "Бога" виявилася непристосованою до умов Нового часу.
Водночас соціально-політичні утопії до кін. ХІХ ст. зазнають помітних трансформацій. Попри декларований раціоналізм, утопічна ідеологія не здатна вижити, не запропонувавши альтернативи, отже, нового міфу. Соціалістичний світогляд входить у суперечність зі своєю відверто міфологемною психологічною суттю. Відтак економічні доктрини К.Маркса еволюціонують до ідеології В.Леніна; комуністична ідея набуває нового психологічного ефекту.
Паралельно відбувається різкий поворот правого мислення від ідеї Монарха до ідеї Нації, в якому бачимо приклад новітнього міфотворення [3]. Політичні міфи "Раси", "Нації", "Держави" стають ідолами нової ери.
Тоталітарні ідеології нацистської Німеччини, фашистської Італії, синдикалістської Еспанії та комуністичної Росії розвивають досить неоднозначні відносини з церквою. Помітна визначальна закономірність: релігійний церковний тоталітаризм підмінено новітнім політичним зі збереженням форми - власне, аспекту "віри" [1]. Маргінальні політичні течії набувають ознак сектантських спільнот, виявляючи визначальну рису - дух "релігійністі". Політична віра виявляє претензії на "моральність" (теорія Б.Мусоліні про "моральну" фашистську державу).
Водночас набувають свого розвитку комбіновані ідеологеми. У ХХ ст. традиційні релігії поєднуються з консервативними та радикалістськими політичними концептами: від християнської етики Д.Донцова, релігійних аспектів ідеології українського (ОУН, УНА-УНСО), ірландського (Шин Фейн) та румунського націоналізмів ("Залізна Гвардія" К.Кодряну) до православного фундаменталізму (НБП А.Дугіна).
У середовищі маргінальних правих молодіжних рухів (RAC, NSBM) відбувається взаємозближення та перехрещення політичного та релігійного аспектів правого екстремізму.
У свою чергу настає відродження язичницького концепту та помітний ухил новітніх правих ідеологій у бік архаїчного символізму. Епохальна книга Ю.Еволи "Язичницький імперіалізм" маніфестує реакцію кшатрійського світогляду [2]. Монотеїстичні релігії підмінюються символічним міфологічним мисленням, яке, водночас, тільки обрамлює новітню суть - політичну віру.
За кризою монотеїстичних релігій відзначаються кризові явища лібералізму як соціально-політичного світогляду, а також як норми культурного мислення. Зростання впливу політеїстичних релігійних концептів та їх пристосування до умов сучасності є одним із аспектів реакції правого екстремізму та правої ідеї загалом. Подальша еволюція цих процесів є цілком прогнозованою: неліберальні ідеології майбутнього від соціально-політичних моментів все більше відхилятимуться у бік релігійно-світоглядних цінностей (як у загальносвітовому контексті, так і в Україні).
Література:
1. Розенберг А. Миф ХХ века. - Таллин: "Shildex", 1998. 2. Эвола Ю. Языческий империализм. - Москва: "Арктогея", 1990. 3. Юнг К.Г. Психология нацизма // Душа и миф. Шесть архетипов. - Минск: "Харвест", 2004.
