Рідновірський інформаційно-аналітичний ресурс Головна Реєстрація Вхід
Головна » Статті » Світогляд

Звичай - правічний світогляд українського народу
Рідне Богорозуміння, рідна Віра, рідні Свята, рідні Обряди - часто ми чуємо ці вагомі святі слова, але, як правило, кожний вкладає в них різний зміст. Якщо це ще можна якось зрозуміти, коли мова йде про різні народи, де кожному народу притаманне своє, особисте світорозуміння (богорозуміння), то наявність розмаїття відповідей на це питання у одного народу свідчить не про досягнення цим наро-дом високого рівня розвитку демократії чи наближення до розуміння Бога, Істини, а лише про відсутність у нього спільного джерела і, безумовно, мірила духовності, розмитість його поглядів на визначальні світоглядні проблеми. Характерно, що зараз ця багатоваріантність світорозуміння набуває серед народів світу все біль-шого поширення, напряму корелюючись з розмахом світової економічної глобалізації, що дає певне право говорити про відповідну керованість цим процесом на світовому рівні та прирівнювати його до глобалізації духовної. Застосований же для досягнення такої мети старий як світ принцип - "розділяй і володарюй".

Цей процес посилюється - досить подивитися на той широченний спектр різнопланових релігійних сект, конфесій, течій, громад тощо, які під прапором сво-боди віросповідання опутали павутиною Україну, нав'язуючи сумнівні духовні цінності, не притаманні цій Землі, висміюючи ті одвічні Звичаєві чесноти, на яких тисячоліттями виховувались наші Предки. Як не дивно на свободі віросповідання наполягають ті люди, які частенько вимагають надати російській мові статусу державної мови. Ніби питання різні, а ініціатори їх постановки ті самі. Ми не проти свободи віросповідання, не проти російської мови, але це має робитися не за рахунок упослідження української мови, приниження одвічних світоглядних народних Звичаїв, свят, обрядів. Для тих, хто в цьому сумнівається, радимо подивитися і проаналізувати будь яке народне свято - як вихолостилася з часом під впливом чужинських ідеологій його світоглядна сутність, спростилася обрядовість, щез виховний фактор…

За цих умов людству в цілому, а українському народу зокрема, аби остаточно не втратити своє обличчя і залишки духовності, варто повернутися до своїх духо-вних коренів, які ще не зазнали нищівно-руйнівних впливів духовної глобалізації. На наш погляд, саме такою духовною основою може бути і є тільки народний ЗВИЧАЙ. Саме у ЗВИЧАЇ - КОНСТИТУЦІЇ СВІТОГЛЯДУ НАРОДУ - зосере-джені всі визначальні аспекти природного світорозуміння і життя народу (фізичного і духовного), передбачені шляхи вирішення ним головних життєвих питань.

Ця унікальна особливість ЗВИЧАЮ дозволяє йому сьогодні виконати чи не найголовнішу роль у житті Українського Народу - об'єднати його і зробити мо-нолітним. Саме ЗВИЧАЙ може стати тою основою, на якій може прийти порозуміння усіх багаторазово штучно поділених та переподілених за найрізноманітнішими ознаками українців. Як стверджує народна мудрість - "хто нехтуватиме ЗВИЧАЯМИ - той вигнаний буде з свого РОДУ. І не буде йому прощення, бо Боги і Люди відвернуться від нього".

Саме такої спільної основи - спільного знаменника - не вистачало нам, укра-їнцям, для порозуміння. Ми сперечалися про те, хто більший патріот України - західняк чи східняк, католик чи православний, сонцепоклонник чи, наприклад, атеїст… Ці суперечки безперспективні, нескінчені… В них могла народжуватися лише недовіра, зневіра, ненависть… Не можна суперечкою вирішувати будь-що, коли немає загального критерію, загальної основи для порозуміння. Звичай дозволяє просто і правдиво визначити місце кожного з нас у Вічному Українському Роді. Як не вистачає саме такого погляду нинішнім провідним державним чиновникам і науковцям. Навряд би за цих умов могли б у них навіть виникнути питання "яку державу ми будуємо?" та "чи може Земля бути товаром?".

В той же час ця унікальна особливість ЗВИЧАЮ, яка містить в собі всі визначальні аспекти природного світорозуміння і життя, притаманна будь-якому народу, що дозволяє їй сьогодні виконати таку об'єднуючу роль не тільки окремого народу, але і, що не менш важливо, людства в цілому. За цих умов особливої ваги набирає питання часу виникнення Звичаю, адже його існування ніхто не ставить під сумнів. Якщо проаналізувати духовні, світоглядні підвалини Звичаю з позицій часу їх виникнення, то висновок можна зробити тільки один - ЗВИЧАЙ не міг виникнути інакше ніж разом із формуванням світогляду народу, точніше ЗВИЧАЙ пов'язав в одне ціле світогляд і практичне життя. Такої думки притримується значна кількість дослідників цього питання. Зокрема, у своїй праці "ДЖЕРЕЛА витоків української етнокультури XIX тис. до н.е. - II тис. н.е." відомий дослідник нашої минувшини, археолог Ю.Шилов, спираючись на методологічні настанови Б.О.Рибакова, стверджує: "… Історія народу починається не з моменту запису кимось тієї чи іншої назви цього народу і не від трактування вченими таких записів - а від тих глибин давнини, які зберігаються самим народом в його етнокультурі…".. З таким висновком не можливо не погодитися. Якщо пригадаємо, що у найсвятіших світоглядних обрядових піснях нашого народу - КОЛЯДКАХ, які збереглися живими і діючими до сьогодні, - значне і визначне місце посідає тематика про створення світу, то, відповідно, це і є глибина етнокультури пращурів українців, витоки історичної пам'яті українсько-го народу. Згадаймо хоч би відому колядку:
"Коли не було з нащада світа, Дажбоже!
Тоді не було Неба ні Землі, Дажбоже!..."

Аналогічну позицію займає і відомий дослідник походження української мови С.Губерначук: "…мова колядок і щедрівок про заснування Світу сягає своїм корінням у первісні часи, у сиву язичницьку давнину".
Важливо якомога точніше визначитися з поняттям "звичай", оскільки сучас-на наукова термінологія питання швидше заплутує ситуацію, аніж дозволяє розі-братися в ній. Якщо ми заглянемо у авторитетні словники (як українські, так і російські), то побачимо, що вони однозначно пов'язують виникнення ЗВИЧАЮ зі звичкою, тобто "ЗВИЧАЙ" має вторинне походження - спершу як результат пристосування до певних умов виникає "звичка", яка потім, охоплюючи суспільство (все, чи якусь частину), стає ЗВИЧАЄМ.

В нашому ж розумінні ЗВИЧАЙ і звичка не тільки різні, а у більшості своїй просто несумісні речі. Нам здається, що звичка, взагалі, виникає там, де відкидається, тобто перестає діяти ЗВИЧАЙ. Тобто, якщо ЗВИЧАЙ - БОЖИЙ (об'єктивний) ЗАКОН, то звичка - більш-менш вдалий спосіб його обійти і не дотримуватись. Найбільша ж підступність цієї ситуації у тому, що все це подається як еволюційна можливість пристосування до певних умов. Звичка відображає змінні параметри поведінки людини, що виробляються у процесі пристосування до умов існування, для забезпечення виживання. Звички враховують природні, соціальні фактори, особливості характеру окремої особи тощо. Вона дійсно з'являється, змінюється і, навіть, зникає в залежності від багатьох факторів, осно-вним з яких все-таки є пристосування.

Часом ЗВИЧАЙ помилково ототожнюють з обрядовістю, чим, знову ж таки, спотворюється і принижується значення ЗВИЧАЮ. Обрядовість, на відміну від Звичаю, може змінюватися і змінюється під впливом різноманітних причин, зокрема, наприклад, потреб пристосування до певних умов тощо.

Іноді ЗВИЧАЙ підпорядковують традиції. На наш погляд, це також невірно - адже перш, ніж щось передавати і зберігати, - його треба мати! Треба бути впев-неним у тому, що це дійсно те Святе, що має стати СВЯТИМ на всі часи і зберігатися методом передавання від одного покоління до другого, що і стає традицією. На підтвердження думки щодо пріоритету терміну "ЗВИЧАЙ" над терміном "Традиція" можна зауважити - ЗВИЧАЙ обов'язково охоплює всю спільноту, а традиція - може бути як загальна, так і більш вузька (професійна, вікова, сімейна, групова тощо).

Значним недоліком термінології, пропонованою сучасною наукою, є повна відсутність в ній визначального елементу щодо можливості створення Досконалого Світу і Досконалої Людини Богом.

Враховуючи висловлені міркування, а також виходячи з того, що людина як розумна і досконала істота створена БОГОМ, громада "Трійця" бере на себе сміливість дати своє визначення термінів "звичаєвість" і "звичай" . На наш погляд, ЗВИЧАЄВІСТЬ - це ЗАКОНИ ВСЕСВІТУ, дані людині при її створенні БОГОМ, які охоплюють усі визначальні аспекти життя людини (фізичного і духовного), забезпечують співіснування людини і всього живого на Землі. Це - БОЖИЙ СВІТОГЛЯД ВСЕСВІТНЬОГО ЛАДУ, закладений в людину на генному рівні. Це - загальні уніфіковані ЗАКОНИ ПРИРОДИ, які, в той же час, обов'язково врахо-вують певні, цілком конкретні умови проживання людини. Оскільки ЗАКОНИ ПРИРОДИ вічні, то, відповідно, вічний і ЗВИЧАЙ, який, відображаючи певний Закон Природи, з одного боку, трансформує і доносить кожний з цих всеохоплюючих ЗАКОНІВ безпосередньо до ЛЮДИНИ, а, з другого, - дозволяє встановити, наскільки людина живе за цими БОЖИМИ ЗАКОНАМИ. Отже ЗВИЧАЄВІСТЬ - сума ЗВИЧАЇВ, кожний з яких регламентує певний аспект чи період життя людини і, в той же час, всі вони пов'язані в одне ціле. ЗВИЧАЄВІСТЬ є КОНСТИТУЦІЄЮ СВІТОГЛЯДУ як окремої людини, так і народу в цілому, Найвищим Законом, який забезпечує, за умови його виконання, гармонійне співісну-вання ЛЮДИНИ з усім у ПРИРОДІ, яка також є СВЯТИНЕЮ рівно як і ЗЕМЛЯ, на якій живе народ.

Виходячи з таких міркувань, кожний конкретний ЗВИЧАЙ віддзеркалює певний Закон Природи, але обов'язково пов'язаний і залежний від інших ЇЇ законів. Він існує, як і кожний об'єктивний Закон, незалежно від того, знає про нього лю-дина, чи ні, притримується його, чи, навпаки, ігнорує. Втрачаючи ЗВИЧАЙ людина відходить від природного способу життя, вступає у протиріччя з Природою, втрачає ті могутні можливості, які закладені в неї Богом при створенні. Звичаї - це ті визначальні сталі параметри, які забезпечують, за умови їх дотримання, досягнення і здійснення людиною свого головного призначення на Землі - бути помічником Бога у підтриманні Світового Ладу. Отже, ЗВИЧАЙ - це основа світогляду, святості, символіки, філософська категорія нарешті…

По мірі того, як втрачався ЗВИЧАЙ, змінювалося і його наповнення. На певному етапі з'явилося поняття "звичаєвого права". Ось яке офіційне тлумачення цього терміну пропонує УРЕ: "Звичаєве право - сукупність ЗВИЧАЇВ, які стали нормами права внаслідок санкціонування їх державою. Звичаєве право вперше склалося при виникненні рабовласницької держави". Як бачимо, ЗВИЧАЙ становив на певному етапі розвитку людства основу Звичаєвого Права, але Держава робила цілеспрямований відбір певних Звичаїв для своїх цілей. Можемо собі уявити, який відбір могла зробити будь-яка держава (а особливо рабовласницька) на користь пануючому класу і що залишилось від ЗВИЧАЮ. Тобто, держава, яка, відповідно до положень сучасної науки, є голо-вною ознакою цивілізованого суспільства, стала головним винищувачем ЗВИЧАЮ. І не останньою причиною цього було те, що завдання Звичаю і Держа-ви не тільки не співпадали, але й суперечили одне одному. Якщо ЗВИЧАЙ стояв в обороні Божого, Природного Світогляду, то будь-яка держава сповідувала, в першу чергу, СИЛУ і ЗОЛОТО, а також мету завоювання життєвого простору. Отже, можна лише дивуватися тому, як у цій багаточисячолітній нерівній війні залишилась навіть назва ЗВИЧАЙ.

Пізніше держава взагалі відмовилася від використання звичаєвих норм, стала творити свої норми. Що з того вийшло - в СРСР під демократичними гаслами "свобода, равенство, братство, счастье, труд" виникла, за міжнародним визначенням - імперія зла. Вигадані ж чиновниками "звичаї" (оті "бракосочетание", "звездины" тощо), хоч і мусили виконуватись, але відповідним було і поцінування їх людьми.

Щодо США, то, не маючи одвічного ЗВИЧАЮ, поклавши в основу своєї державної ідеології приватну власність (не свою - створену, а загарбану) і підступну демократію "своїх національних інтересів" вони прирекли себе на служіння "золотому богу" - долару. І цьому "Золотому богу-дияволу" вони хочуть зараз примусити поклонятися увесь світ, причому, під перевіреними оманливими гаслами "християнських цінностей", " на демократичних засадах" і "з любов'ю до людства"…

Чим більше заглиблюєшся у ЗВИЧАЙ, чим глибше знайомишся зі світогляд-ними положеннями РІДНОЇ ВІРИ, тим зрозумілішим стає, що ЗВИЧАЙ і РІДНА ВІРА для наших далеких Предків були не просто якоюсь рекомендацією для дій - вони були філософією і, ще більше, способом життя. Саме в оцьому божественно-глибинному поєднанні науки (знань) і життя (досвіду) треба шукати витоки тієї сили, яка зберігала ЗВИЧАЙ протягом багатьох тисячоліть і донесла до наших днів. Це унікальна особливість ЗВИЧАЮ, яка вигідно вирізняє його від будь-яких наймодерніших і найпоширеніших філософських течій.

Другою важливою особливістю ЗВИЧАЮ є те, що він для всіх єдиний. У нас зараз що не закон, то з нього винятки, пільги. У ЗВИЧАЮ ЦЬОГО НЕМАЄ - вимоги до всіх однакові. І покарання - відповідно до порушення, а не залежить від місця, яке порушник займає в РОДІ. Тобто ЗВИЧАЙ може бути отим загальним знаменником духовності суспільства, де дійсна величина кожного одразу видна і, головне, ці величини можна порівнювати.

Оскільки Звичай був способом життя, то це означає, що ЗВИЧАЙ супрово-джував ЛЮДИНУ все її життя від народження і до смерті, визначаючи усі важли-ві віхи життя і стосунки з оточуючим середовищем. Таке місце ЗВИЧАЮ вражає своєю могутньою Світоглядністю. Дивуєшся його мудрості, вічності, значимості… Скільки ж законів треба прийняти, аби унормувати все це з Природою? І чи можливо це? Чи під силу людині? Чи не простіше було користуватися і берегти те, що дано було людям Богом одвічно?

Узагальнюючим виразом СВЯТИНЬ народу є також його Свята. Їх похо-дження, місце в світогляді та обрядовість обов'язково мають ЗВИЧАЄВИЙ харак-тер. Свята народу займають свої відповідні місця в календарі, значення якого для збереження СВІТОГЛЯДУ народу переоцінити неможливо. Саме такий космічно-природний і одночасно святково-трудовий календар був у хліборобів першої на Землі держави Аратта. В цьому календарі були закріплені основні світоглядні засади Наших Предків, їх розуміння філософії життя, визначальні Свята та їх обрядовість, тобто все те, що складало Звичай їхнього життя.

Чому ж зруйнований календар Наших Предків? Кому він заважав? Чому у нас сьогодні нема жодного спільного для усього народу свята? І це не голослівне твердження. Це свідоме нищення народу, адже нема Свят - нема Світогляду - не-ма Народу.

Візьмемо для прикладу найнейтральніше свято - Новий рік. Аполітичне, не пов'язане ні з чиєю біографією. Чому ж навіть це свято за останню тисячу років сім разів міняло дату святкування? Якщо ми тільки задумаємося над питанням - що це за Новий рік серед зими, що він символізує, яке відношення він має до слова "СВЯТО" (вдумайтесь - "свято", від слова святий), то побачимо всю надуманість та нелогічність цього дійства. Це просто зайвий привід погуляти та випити, підсолоджений слабкими і безпідставними надіями на зміни на краще. Чому безпідставними надіями - та тому, що це не космічний час цього свята (воно, наприклад, припадає у 2005 році на 10 березня), отже і сподіватися на щось, святкуючи його 1 січня, - годі. А ось випити та погуляти - можна. Так саме ж таку політику споювання народу і проводять на нашій Землі колонізатори та загарбники усіх мастей, застосовуючи найрізноманітніші методи! Думаймо, люди!

Якби ж це було, як виняток. З іншими святами - ще більше негараздів. Немає жодного не зґвалтованого свята. Причому підміна не в кращу сторону, як, здавалось би, це мало бути за умови позитивної еволюції суспільства, яка так рекламується, а, навпаки, у бік спрощення і примітивності. Календар свят ще раз підкрес-лює - ЗВИЧАЙ був не просто СВІТОГЛЯДОМ - він був способом життя народу!

Швидше всього саме завдяки життю у правічній ЗВИЧАЄВОСТІ, всупереч різноманітним впливам, українці зберегли, як зазначають багато дослідників, світогляд, близький до ведичного. Ще нещодавно хати в селах (і не тільки в глухих) не замикалися. В містах цей процес (наймана праця - пограбування робітника) почався набагато раніше, отже, відповідно, раніше виникли злодії.

Коли ж звичка "красти" охоплює більшість суспільства і, головне, його провідну верству - його керманичів, то це вже трагедія народу, ознака критичної межі його існування. Причому красти не для виживання, а для забезпечення собі влади над іншими - від окремої особи, до держави включно. Красти і продавати не тільки те, що створили люди, але й те, що належить Богу - Землю, Воду, Повітря, Надри…

За цих умов (де майже всі у суспільстві з різних причин більші чи менші злодії) звичку красти необізнана людина дійсно може прийняти за звичай. Цей підступний висновок керівній верстві держави дуже хочеться закріпити і розповсюдити на весь народ - отакі ми є всі. Яка різниця хто скільки вкрав - кусок хліба, аби не вмерти, чи, наприклад, цілий завод - все одно злодій. Подивімося на "нашу" виконавчу владу, на "наших" депутатів Верховної Ради - чи багато ми побачимо винятків із цього ганебного правила? Саме тому, за мовчазної підтримки держави (а, часом, і за прямим її замовленням) науковці, засоби масової інформа-ції, приручені письменники, панівна церква та інші стверджують у різних варіантах, що у нас суспільство злодіїв, що у нас є звичай красти, привчають суспільство до такої думки. Причому, знову ж таки, це робиться ніби під цілком пристойними гаслами, з турботою про суспільство, про окремих людей. До якого рівня втрати моралі треба дійти, щоб, наприклад, відкинувши 90% людей за межу ви-живання, залишивши їх приреченими на здійснення різноманітних крадіжок - іншого шляху вижити немає, так званим "провідникам" народу в той же час говорити з трибуни про ту саму мораль. Мабуть, для більшої переконливості та трибуна з різними гарантами попередньо захищена не тільки недоторканістю особи, а ще й, для переконливішої гарантії, - міліцією, чисельність якої вже давно перевищила чисельність армії.

Та огидна звичка брати чуже ніколи не може перетворитися на ЗВИЧАЙ. Є простий засіб, який дозволяє на побутовому рівні, без наукових обгрунтувань відрізнити звичку від ЗВИЧАЮ. ЗВИЧАЙ - вічне, світле, визначально-важливе на всі часи, обов`язкове для всіх. Жити в ньому приємно і не соромно. Сумління може мучити тільки за невиконання ЗВИЧАЮ. Звичка - навпаки, червоніють злодії не за те що вкрали, а тоді коли люди довідуються про їх справи. Тобто сутність ЗВИЧАЮ "не красти" загальна, відкрита, проста і зрозуміла всім. Натомість звичка "красти" дуже індивідуальна, утаємничена… Так що розібратися зацікавленій людині не важко! І поки так є - присутня надія на повернення до кращого - до життя у ЗВИЧАЇ.

На наших очах відбувається втрата ще одного із ЗВИЧАЇВ - шанування Води - символу Всесвітньої Вологи. Підміна його сурогатом звички. Це також ознака цивілізації? Колись Вода була свята, її можна було пити з кожного струмка і джерельця. А тепер - спробуй попий! Хто за це відповість? Винуваті всі. Одні робили, а другі - допомагали, чи, принаймні, мовчки спостерігали. Цей процес неперервний. Вихід один - схаменутися, зупинитися, повернутися до ЗВИЧАЮ!

До чого призводять втрати ЗВИЧАЮ, відмови від життя у ньому, як законів Всесвіту, даних людині при її створенні БОГОМ? Загальновідомо, що мозок людини зараз використовується лише на 3-6%. Чому? Яким чином так сталося, що Людина так обмежено використовує свою найголовнішу перевагу перед іншими мешканцями Землі? Невже на еволюційному шляху розвитку таке могло б бути? Невже Природі потрібний був такий запас міцності, аби більше 90% потужностей мозку такий довгий час (від створення людини і до сьогодні) не були задіяні людиною? Невже ця потуга може бути задіяна дещо пізніше, на якомусь іншому етапі розвитку людства - коли прийде потреба в тому? Чи можна собі уявити такий перебіг подій? Може справа тут в іншому? Може, саме для взаємодії із ВСЕСВІТОМ і наділив Бог Людину Розумом з такими могутніми можливостями?

Розглядаючи місце ЗВИЧАЮ в житті українського народу, неможливо не відзначити ту шкоду, яку завдало світогляду українців насильницьке впровадження на Русі-Україні християнства, світоглядно несумісного з Вірою Предків Наших. Різниця між ідеологією одвічного українського ЗВИЧАЮ і Біблією полягає в тому, що ЗВИЧАЙ символізує безперервність життя на Щастя людини і всього живого на Землі, визначає роль людини як помічника БОГА (згадаймо, що ми - онуки Дажбожі) у підтриманні існування ВІЧНОГО ДОСКОНАЛОГО СВІТУ, надає можливість жити за ЗАКОНАМИ ПРИРОДИ і користуватися ними. Живи, ЛЮДИНО, у ДОСКОНАЛОМУ, радій йому, виконуй ЗАКОНИ ВСЕСВІТУ - ЗАКОНИ ПРИРОДИ - ЗАКОНИ БОЖІ, і життя твоє буде вічне, щасливе, бо ДУША не вмирає.

Тобто ЗВИЧАЙ - життєстверджуючі та життєлюбні прояви ЗАКОНІВ ДОСКОНАЛОГО ВІЧНОГО СВІТУ, дані ЛЮДИНІ для ЩАСЛИВОГО ЖИТТЯ, на противагу біблійній невідворотності кінця Світу для рабів Божих.

Більшість мислителів і далекого минулого і сьогодення стверджують, що людина приходить у світ творити ДОБРО (варіант - жити з ЛЮБОВ'Ю). Розхо-дження у тлумаченнях починаються одразу з визначення суті ДОБРА (ЛЮБОВІ). Найчастіше поняття "ДОБРО" пов'язують з потребою удосконалення СВІТУ. Якщо припустити, а це навряд хто спробує заперечити, що Світ створений Богом досконалий, то чи можна і потрібно удосконалювати ДОСКОНАЛЕ? Адже ЗАКОНИ БОЖІ, Закони Всесвіту вічні, бо ДОСКОНАЛІ.

З цієї позиції дуже логічно і привабливо виглядає сутність ЗВИЧАЮ - його призначення не робити "добро", а підтримувати, за умови його виконання, оту рі-вновагу в ПРИРОДІ, забезпечувати НЕПЕРЕРВНІСТЬ ЖИТТЯ на ЗЕМЛІ, в тому числі - оте життєдайне існування ЛЮДИНИ як частинки ПРИРОДИ! І це знали, цим володіли Наші Предки. Може це і є зміст життя - забезпечити його непере-рвність у Всесвіті у відповідності з ЗАКОНАМИ ПРИРОДИ. Так що поняття "удосконалювати світ" вірне, на нашу думку, тільки в тому випадку, коли мається на увазі повернення до ДОСКОНАЛОГО - до ЗАКОНІВ БОЖИХ - ЗАКОНІВ ПРИРОДИ.

Але такий висновок незаперечно перекреслює пропаговану сучасною наукою теорію еволюції людства і, одночасно, на повний голос стверджує протилежне - відхід від цих ЗАКОНІВ є свідченням регресу цивілізації, тим підступнішого, що він в той же час нав'язливо трактується як її прогрес, поступ наукової думки, здійснення "мрії людства" тощо. 
 
Вирішальним мірилом є, на нашу думку, не рівень технічного розвитку людства, а його напрямок та, особливо, практичне вико-ристання людством конкретних досягнень науково-технічного прогресу. Головне - наскільки цими "досягненнями" порушені, чи, навпаки, збережені умови, що забезпечують РІВНОВАГУ В ПРИРОДІ ТА НЕПЕРЕРВНІСТЬ ЖИТТЯ НА ЗЕМЛІ, наскільки вони вписуються, чи, навпаки, суперечать отим ЗАКОНАМ БОЖИМ - ЗАКОНАМ ПРИРОДИ. Оскільки проявленими індикаторами цих ЗАКОНІВ є ОДВІЧНІ ЗВИЧАЇ, то те, наскільки знає, шанує і живе за ними людина, є свідчен-ням її фактичного місця у ПРИРОДІ, у тому ВІЧНОМУ БОЖЕСТВЕННОМУ ЛАДІ, визначеному БОЖИМИ ЗАКОНАМИ.
 
Причому, мова йде саме про ЗВИЧАЇ, а не їх обрядовість, яка, безумовно, може змінюватися, обов'язково змі-нюється і відповідає кожному конкретному історичному періоду.
Мова йде про вибір шляхів дійсного розвитку цивілізації і за розмір тих страждань, які випадуть на долю людства в разі чергової помилки. Адже можна або вивчати, розкривати і повертати людям закладені БОГОМ в кожній конкретній людині могутні можливості, втрачені нею на шляхах "розвитку цивілізації" (знову-таки згадаймо оті лише 3-6 % задіяного мозку). Або ж, навпаки, зосередитися на розробці заходів нищення людини, створюючи для цього все нові і нові найдосконаліші засоби. Чомусь пріоритет після "Золотого віку" людства постійно надається останньому напряму. Чи не занадто дорога ціна за таке розуміння і розвиток у такому напрямі науково-технічного прогресу?


Використана література:

1. Біблія
2. Большая Советская Энциклопедия. М., "Советская Энциклопедия", 3-е изда-ние, 1975, т.20.
3. Братко-Кутинський Ю. Феномен України. -Київ, 1996.
4. Воропай О. Звичаї нашого народу. - К., 1993.
5. Ковальчук. О. "Українське народознавство". К., "Освіта", 1992.
6. Колядки і щедрівки. - К., "Музична Україна", 1991.
7. Лозко Г. Українське язичництво. - К.: Укр. Центр дух. культури, 1994. 8. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. - К., 1992.
9. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. К., "Обереги", 1992.
10. Речник рідновіра. К., "Трійця", 2003.
11. Рыбаков Б.А. Язычество древней Руси. - 1987.
12. Саннікова Л.П. Всесвіт - Людина - Культура: еніофеноменологія староукраїн-ської культури. К., 2003
13. Силенко Л. Мага Віра. Святе Письмо. - К.: Обереги, 1998 р.
14. Українська минувшина. К., "Либідь", 1993.
15. Українська Радянська Енциклопедія. К., АН УРСР, II видання, 1983, т. 10.
16. Чубинський П. Календарь народных обычаев и обрядов. - К., 1993.
17. Шаян В. "Віра Предків Наших". Гамільтон - Канада, 1987.
18. Шилов Ю.О. "Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н.е. - II тис. н. е.". К., 2002

Добжанський Едуард Іванович (Волелюб),
кандидат економічних наук,
Науково-дослідний економічний інститут
Міністерства економіки та з питань
європейської інтеграції України,
громада "Трійця"


Джерело: http://www.viche-info.com/index.php?option=com_content&task=view&id=72&Itemid=6
Категорія: Світогляд | Додав: Богудан (01.04.2006) | Автор: Едуард Добжанський (Волелюб)
Переглядів: 4096 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 5.0/2 |
Всього коментарів: 1
1  
Великдень, привітання, звичаї, все про святкування, як пекти паску і розмальовувати писанки http://kaputik.net/

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Субота, 21.10.2017, 04:17
Меню сайту
Категорії каталога
Світогляд [45]
Суспільство [39]
Влада [26]
Господарство [9]
Наука [29]
Події [28]
Творчість [11]
Розваги [0]
Офіційні папери [2]
Особи [22]
Промови [3]
Відгуки [9]
Форма входу
Логін:
Пароль:
Наше опитування
Чи подобається Вам наш сайт?
Всього відповідей: 196
Пошук
Друзі сайту
Рунный посох: официальный сайт фестиваля славянских искусств Славянская Библиотека: книги, статьи, языческая музыка разных стилей, клипы языческих музыкальных коллективов, видео, ссылки, юзербары, Вече. Славянский информационный каталог Общество Белые Традиции
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
"Віче" © 2017Хостинг від uCoz