То є сумний, але доведений факт: аби бути справедливо оціненим у білому націоналістичному русі, треба спочатку зайняти місце у Вальгалі. І навіть серед тих, хто віддав життя за Справу, мало таких, котрим складають епітафії сучасні націоналісти. Але й серед цих небагатьох частина удостоїлася спогадів, завдяки своїй дурній славі, а не реальному вкладові у хід політичних подій.
Одначе серед героїв післявоєнного руху існує кілька людей, що вирізнялися як своїм ідеалізмом, так і конкретними досягненнями. Зрозуміло, що сьогодні я хочу говорити про Яна Стюарта Доналдсона, засновника легендарного гурту „Skrewdriver” та унікальної пан-арійської організації „Blood & Honour”. 10 років тому, коли я засів за роботу над новим музичним проектом, на створення якого надихнув мене Ян Стюарт, я отримав повідомлення про його смерть. Як і будь-яка жахлива новина, що паралізує світ відчуттів, ця звістка не видалася мені правдивою, й я не повірив. В русі, сказав я собі, завжди було повно брехунів та пліткарів. Але вже незабаром не залишилося сумнівів у тому, що то є правда, і я, подібно до тисяч і тисяч націоналістів усього світу, змушений був визнати, що одного з наших ідеологічних та організаційних лідерів, – ні, навіть більше: джерело натхнення, нашого керівника, було брутально вирвано з наших лав. Ян Стюарт загинув у автокатастрофі, що мала усі ознаки прихованої руки Системи, хоч довести нічого не вдалося, як це ніколи не вдається у випадках на кшталт цього та подібних, як то псевдосамогубство іншого героя нашого часу, Рудольфа Гесса. Горе та туга змішалися із відчуттям невиправної втрати й повного відчаю. Друга знищили у самому розквіті його життєвої снаги. То була трагедія особиста. Товариш з політичної боротьби у вирі відродження білої молоді пішов. То була політична катастрофа.
Але побоювання, що все буде паралізовано, не справдилися! Рух живий – навіть без Яна Стюарта. Але в той самий час і з ним. Єдність та дружба отримали новий сенс: продовжувати роботу, перервану смертю нашого „духовного батька”, що заложив поступ та розвиток „Blood & Honour”. Від здебільшого скін-орієнтованого британського феномену до всесвітнього руху білої радикальної молоді.
Зараз, за 10 років по страті Яна, творення його організації повністю завершено. Послідовників – легіони. Незважаючи на скорботу, прийшов час радіти. Ян не жив даремно й не віддав своє життя марно. Задля вшанування його роботи та його самопожертви, ми присвячуємо цей день його пам’яті; ті з нас, що знали його особисто, перебиратимуть спогади, а усі ми разом передаватимемо його безсмертний музичний дар слідуючим по його стопам білим людям. Посилені його жертвою та натхненні його спадщиною. І слідуючи за Яном, ми залишаємо тугу й продовжуємо боротися – завтра, післязавтра й завжди у майбутньому. Ігноруючи дрібну боротьбу та особисті незгоди, відсуваючи вічних спекулянтів, фальсифікаторів та нещасних „поп-зірок”, що намагалися й завжди намагатимуться зловживати його ім’ям та нашою доброзичливістю заради власної патетичної користі, та гордо несучи гасло, яке Ян Стюарт Доналдсон дав нам. І нові справжні герої підхоплять його:
То є сумний, але доведений факт: аби бути справедливо оціненим у білому націоналістичному русі, треба спочатку зайняти місце у Вальгалі. І навіть серед тих, хто віддав життя за Справу, мало таких, котрим складають епітафії сучасні націоналісти. Але й серед цих небагатьох частина удостоїлася спогадів, завдяки своїй дурній славі, а не реальному вкладові у хід політичних подій. 
