Каталог статей - РІАР "Віче"

Полеміка щодо арійських стандартів

Ось уже кілька років у інформаційному просторі України діє журнал “Перехід-ІV”. На самому початку, заявивши себе журналом нової української еліти, це видання активно пропагувало арійські ідеї. На жаль, редколегія часопису виявилася непослідовною, зациклившись на ідеї “четвертого пришестя спасителя”. Принципове небажання бачити юдейське коріння християнства зводить нанівець і спроби критичного осмислення проблем єврейства, яке іноді проскакує на сторінках часопису. Така нещирість редколегії, на нашу думку, лише вводить в оману довірливих читачів. Подаємо відгук Галини Лозко на статтю Ігоря Каганця “Мистецтво Золотої Ери”, який “Перехід-IV” так і не наважився надрукувати.

Таємні механізми ідеологічної боротьби з Рідною Вірою

Народ дуже повільно споживає духовні здобутки своїх мислителів. Іноді вони стають більш-менш відомими лише через століття після їхньої появи, коли вже суспільний контекст описаних подій змінився... Для української науки і культури загалом характерне пізнання праць своїх мислителів лише через багато років після їх створення. Це, звичайно, не могло не позначитись на загальному розвитку етнофілософської думки, бо кожна праця, написана у свій час, має прислужитися своїм сучасникам саме в контексті поточного історичного моменту.

...Напередодні монгольської навали і наступу християнської моралі герой повісті Івана Франка Волхв Захар Беркут звертається до Віча такими словами: „Погляньте, чесна громадо, на те наше копне знамено, котре від п’ятдесятьох літ чує наші слова і бачить наші діла. Чи знаєте ви, що виражають його знаки? Святі і поважні старці, батьки наші, зробили його і передали мені його значення: „... Коли життя наверне супротивну хвилю на громаду і загрозить її порядок, – тоді ти відкриєш громаді, що значить се знамено, а заразом відкриєш, що на нім спочиває наше й нашого духа-опікуна благословенство, що відступлення від тої дороги, яку вказує те знамено, буде найбільшим нащастям для громади, буде початком її цілковитого упадку...”.

Що ж ми бачимо сьогодні? В останній рік свого земного життя В. Шаян у статті „Майбутнє України в світлі Книги Велеса” впевнено напише: „Ми є великий історіотворчий рух!”. І далі, розвиваючи цю думку, кине докір своїм послідовникам: „Може зрозумієте нарешті, що я є знаряддям Духу, що творить нову добу в історії. В тій хвилині неважно, скільки досягну за життя... Важне, що створений почин і засіяне зерно”. Водночас, він ставить вимогу до духовного проводу: „Справжній ПРОВІД має обов’язок стояти на сторожі ЧИСТОТИ ВІРИ-ІДЕЇ та не допускати до нечистих і неморальних методів її здійснення. Він не сміє використовувати темноту „незрячої” маси для позірних успіхів і тим самим ставати на шлях демагогії... бо демагогія зробить нас посміховищем історії... ”.

Вірші Бориса Кононенка

1. "В ніч на Купала рвіте зілля..."

2. Асиміляція народів
3. "О великий Роде, як тобі там спиться?"

4. "В небі зорі сходяться в хоровод стожар"

5. МИКОЛІ КОСТЕНКУ

6. "Добра спіраль у вись зорею"

7. "Сито історії нас прорідило"
8. Україні

9. Заспівай, Бояне...

10. "Степом вітер котить та й пшеничні хвилі."

11. Спадок

12. "Голосить хутором лелека"

13. "Шепочуть верби Веди в лузі"

14. РОЗДУМИ НА ПАСІЦІ

Білоруси – уже народ! або деякі порівняльні враження

Ось уже декілька днів дивлюся телевізор із одною метою – побачити велелюдну хвилю народного гніву проти клятого “бацьки”, яка охоплює останній форпост диктатури, не обходить жодного районного і, тим паче, обласного центра. І не бачу. Дедалі більше журналісти 5 каналу передають “телефоном з Мінська” про “понад 800 пікетувальників, переважно – молоді на Кастричницькій площі”. А коли когось показують, то показують чомусь наших домашніх мандрівних революціонерів, які ловлять кайф від того, що їх, затриманих за дрібне хуліганство, і вигнаних в три шиї з країни, називають “політв’язнями”, скаржаться на відсутність у сябрів мітингового драйву і на те, що ті не приходять назавтра, посилаючись на зайнятість по роботі.

Шлях до Сакрального (уривок)

В XV-XVII ст. Європа пережила Ренесанс, «Відродження» в буквальному розуінні цього слова. Як зазначив Ернест Ренан, «люди глянули в обличчя Античности». Але, це відродження не було ані кроком назад, ані простим переживанням минулого; навпаки, воно стало початком нового духовного Шляху і нових пригод фаустівської душі — шляху переможного і тріумфального, оскільки вів він до пробудження.

Так і сьогоднішнє ново язичництво — не регресія, а вільний вибір свого майбутнього, більш природнього, гармонійного, могутнього; майбутнього, в якому заради нового творення проєктується та Вічність, з якої походимо всі ми.

Колективна власність на засоби виробництва — головна запорука матеріального і духовного процвітання

Минуло більше, ніж десятиліття так званої "незалежності" Українського народу. Цей час достатній для того щоб кожен, хто здатен мислити і робити висновки, зрозумів, що ми не тільки ані на крок не наблизилися до сильної самостійної держави Українського народу, а навпаки - перебуваємо на межі національної катастрофи, ім'я, якій "Україна вільна... від Українців".

Ведичний світогляд: до питання подальшого розвитку

Ось уже декілька десятиліть Біла цивілізація переживає процес, який називають по-різному: новий ренесанс, відродження рідної віри, антиглобалізм, неоязичництво тощо. В рам-ках Українського суспільства прийнято говорити про відродження рідної віри, рідного Богоро-зуміння. Силами нашого Товариства здійснено спробу дати визначення поняттю "віра" в кон-тексті означеного вище процесу. В ході роботи ми дійшли висновку про те, що питання слід ставити ширше - ми говоримо про відродження ведичного світогляду.

Валентин Дмитрович Шадир – винахідник і цілитель

Медицина і філософія, історія і теплоенергетика, біофізика й архітектура - це далеко не повний перелік напрямків, у яких трудиться Старійшина Товариства Оріїв «Перунова Рать» Валентин Дмитрович Шадир. Сказати просто «трудиться» - мало, у багатьох галузях досягнуто, можна стверджувати, неймовірних результатів. Пропонуємо нашим читачам інтерв'ю з цією унікальною людиною.

Богумир Миколаїв: я довго не змінював імені бо вважав, що то лише викличе непорозуміння в родині

03 жовтня 2005 з нами спілкувався хранитель Родового Вогнища Рідної Православної Віри.