У середовищі рідновірів часто можна чути вислів «мудрість предків». Він навіть став своєрідним шаблоном – якщо хтось вважає власну думку недостатньо обґрунтованою, щоб висловити її від себе, то називає її «Мудрістю предків». Мовляв – ви не повинні сперечатися зі мною, адже це з глибин віків до нас говорять наші пращури. Практика показує що після такого вступу легковірним рідновірським середовищем вислуховується будь-яка нісенітниця. Щоб не вийшло так, що автор це сказав про себе, не будемо говорити від імені пращурів, а лише спробуємо поміркувати про те як розрізняти що то є «мудрість предків», а що ні.
Із упевненістю можна сказати, лише те, що наші пращури справді знали таке, до чого сучасна наука тільки добирається. Хто їх навчив – оце питання! Велесова книга каже, що БОГИ, які суть, знов таки, НАШІ ВЕЛИКІ ПРЕДКИ, бо єсьме онуки Дажбожі. І ведемо РОД свій безпосередньо від Сварога та Великої Матінки Лади. Та не хотів би наразитися на неприязнь лідерів конфесій через «неправильне тлумачення», тому не буду заглиблюватися у цьому напрямку. Зрештою стаття про інше. Якщо мудрість предків справді в нас, є складовою нашого думання, поведінки, то логічно припустити, що вона проявляється у щонайрізноманітніший спосіб. Починаючи із суто формального рівня – природного сприйняття та користання тим, що придумали пращури, щоб полегшити життя собі, та і нам. Адже, коли ми сідаємо їсти борщ, та їмо його ложкою, а не вилкою, як європейці, що досі не знають такого, як «ПЕРША страва», то маємо згадати, що предки були таки мудрі. Адже, коли степові кочівники повадилися відбирати худобу, наші предки стали вирощувати… свиней, яких бусурмани не їли. Так сало стало САЛОМ. Та це мудрість зовнішня, прагматична. Але є ще внутрішня, езотерична – доступна лише тим, хто дійсно народився у нашому Великому РОДУ, хто має чисту кров, кріпке коріння та незамулене те, що плекається у цьому конкретному житті – сумління.
Зовнішня мудрість предків дана нам як дар – про неї ми не задумуємося, але не приходить нам у голову і ділитися нею, бо вона є у всіх. Натомість мудрість вищого рівня не приходить сама. Для її отримання потрібні зусилля, а значить і усвідомлене бажання. І тут уже є специфіка. Таку мудрість, уже не як дар, а як послання предків, ми можемо сприймати лише постійно працюючи над собою, тримаючи у чистоті, як своє тіло, так і дух, внутрішнє бачення дійсності. Ця мудрість уже не ужиткова, вона дається не власне людині, а лише з метою, щоб чоловік, який зумів це осягнути, поніс її до людей, удосконалив світ навколо, попрацював для Роду Великого.
Саме вміння осягнути мудрість того чи іншого рівня і лежала колись в основі варнового поділу. Ми зазвичай кажемо, що єсьмо традиціоналістами, прихильниками Звичаю, варнової системи суспільного укладу. Це правильно, але тоді і мислити ми повинні по-варновому. Чітко і правдиво перед самим собою визначити, мудрість якого рівня нам вдалося опанувати. І твердо стати у своєму укладі, мислити цілісно, і діяти, як казав Сковорода, сродно. Шмат роботи знайдеться і мудрецю, і козакові, і господарю. Адже із усвідомленою мудрістю приходить відповідальність. Для мудрого рівень відповідальності увесь світ, для воїна – кордони власної держави, для господаря – щастя власної великої родини (громади). І лише немудра людина немає жодної відповідальності. Вона часто не знає навіть що їй корисно, а що ні. Тому не варто дивуватися, коли жіночка, яку ви знаєте як чистоплотну господиню, запльовує тротуар лушпинням соняшника, а бойовий офіцер пускає кулю в скроню, бо жінка «пиляє» через безгрошів’я. А той, хто і на це не наважиться – їздить по Африках, щоб або грошей заробити, або отримати кулю з чужої руки. Усе це даються взнаки рівні відповідальності. Та жінка мислить на рівні власного порогу, а офіцер є добротним господарем, але не воїном.
Структурування нашої країни показує, що оця древня мудрість предків, традиційний спосіб мислення, ще пульсує у головах якщо не більшості, то щонайменше значної частини людності. Проблема у тому, що ця предківська мудрість спрацьовує на щабель нижче ніж потрібно. Через винищення мудреців, їхнє місце зайняли тупуваті, але нахабні та агресивні воїни. Вміючи командувати, але не керувати, вони найняли для цього найбільш безхребетних – підприємців. Так у пізньому середньовіччі шляхта найняла жидів, щоб ті заробляли для них гроші. І необережно віддали їм на поталу хлопів. Що з того вийшло – відомо кожному. Подібно і зараз – бандити найняли економістів керувати державою, а мирних роботяг заставили цю державу оберігати. Тому і не дивно, що перші бенкетують у розкошах, другі крадуть щосили, а треті намагаються заробити родині на прожиття. Пригадую, колись вразив репортаж про самогубство бойового пілота, який застрелився через затримку платні. Я тоді подумав, якщо вже він надумав звести стосунки із життям, то треба було зробити це як воїну – відважно та красиво – врізавшись на бойовому літаку у будівлю кривдників. Тоді самогубство отримало би розголос, і всі «зацікавлені» враз зробили б відповідні висновки. Так ні – сердега тихо розмастив собі мізки по стінці, і на другий день про нього забули. Бо в кого «хата скраю», тому не варт сподіватися на підтримку громади. Краще б він орав землю та косив сіно – діти не були б сиротами.
Тож, повертаючись до мудрості предків, зауважимо, що вона проявляється найпевніше у усвідомленні себе. А отже, діяти мудро, значить діяти так, як підказує внутрішній голос правди. Іншими словами кажучи – стати свобідним. Пам’ятаєте повчання царя Леоніда із фільму «Триста спартанців»: «Усе що робиться із власної волі – правильно, усе що робиться через насильство – неправильно». Ми нарешті повинні усвідомити себе господарями вітцівської землі. Часто кажімо собі – це моя земля, це моя країна. І діймо ні на кого не озираючись. Нам потрібно виховати з поміж себе отих триста спартанців. Не біймося, адже те, чим вони нас лякають, уже було в нашій історії, це уже пережили наші предки. І палі були, і втечі на Січ від родин. Та свобода лише виклик, її замало – має бути ще і поклик. А саме – усвідомлення відповідальності та бачення великої МЕТИ.
Володар КУРТЯК
|
