Слово моє не до тих, хто готовий слухати,

 а до тих, хто готовий чути.

****   ****

Саме в цій площині знаходиться і різниця у вірі. Наша Віра покоїться на міцному фундаменті Віди. А межа між ними проходить через сьогодення. Зверніть увагу – Абрамічні  релігії вірять не у те, що колись жив Пророк і Вчитель Єшуа га Ноцрі (Ісус Назаретянин) який досяг високого духовного розвитку, що дало йому можливість волшби, а в те, що ВСЕ, ЩО РОБИВ ІЄШУА, РОБИВ ТОМУ, ЩО БУВ БОГОМ І СИНОМ БОГА. Запам’ятайте вектор: Бог (верх) → наділив Єшуа божественними можливостями (середина) → Єшуа є провідником та виконавцем волі Бога Вишнього (низ). А наш Звичай визначає, що людина (низ) → духовно вдосконалюючись наближається → до Богів (середина), а у виняткових винятках за умови духовного подвижництва стає Богом (верх). Тому сповідники абрамічних релігій сліпо вірять у всемогутність свого Бога та в те, що він зможе їх спасти, незважаючи на гріхи їхні. Наше ж розуміння Віри – постійне самовдосконалення та намагання жити за Правою. І чим більш людина вдосконалюється, тим у більшій мірі вона стає володарем власної Долі. І тим менше потребує покладатися на сліпу Віру. Віра стає Сподіванням. Людина Звичаю знає (ВІДАЄ) про завтрашній день дуже багато, адже вона знає як побудований світ, за якими законами він живе, багато що запрограмувала сама. Але вона не знає ЯК САМЕ пройде завтрашній день. Тому вона СПОДІВАЄТЬСЯ, що Боги посприяють їй (за її доброчесність) у тому, в чому вона безсила. Тому наша Віра розповсюджується виключно на майбутнє (вектор → ), а минуле (вектор ←) – царина виключно Віди: наших знань і досвіду. Ми не потребуємо вірити в нашу історію, ми її вивчаємо, а про те, як побудований світ дізнаємося не із попівських байок, а із підручників фізики, хімії та астрономії.

Стихії:

Земля – найбільш стійка, найменше піддатлива до змін. Її цінність саме у стабільності, вона дає фундамент, про який говорять у часи лихоліть: «На цьому стояла і стоятиме Земля Руська». Йдеться про непорушні предвічні принципи ЖИТТЯ хранителем яких і є Земля. Це стихія, де народжується сила. Без зв’язку із Землею не можна досягнути скільки-небудь значущого результату у духовному зростанні.

Повітря – найбільш аморфна стихія, слабка у своїй твердій силі, та сильна своєю потенцією. В силу слабкої оформленості, найлегше з усіх стихій здатна поглинати та засвоювати енергію та інформацію. А в силу своєї повсюдності – і переносити її без спотворень на далекі віддалі. Могутня, а при потребі і руйнуюча, сила з’являється у цієї стихії якщо її спрямувати чітким вектором через достатньо вузький коридор. Ураган стає таким в силу його концентрації на об’єктивно малій просторовій дільниці. Якщо би вдалося ураган «розсунути» на обшир скажімо, в десяток кілометрів, то він би тільки листочками на деревах погойдав. Це стихія малих дітей та високомудрих волхвів. Саме можливостям цієї стихії завдячують своєю появою більшість зафіксованих проявів волевих феноменів (у народі – чудо). Волшба з використанням можливостей цієї стихії дається при мінімумі зусиль, та максимумі магічного впливу. Якщо воля волхва здатна зібрати аморфну енергію вітру у пучок.

Вогонь – стихія миттєвої дії. Він цінний своєю агресією, потрібен для рішучого удару. Але зовсім не надається для систематичного впливу, оскільки швидко згасає. А ще він не має вектору, оскільки спрямований за коловим принципом. Тому для волшби використовується рідко – щоб вогню надати вектор дії потрібні неабияке мистецтво та надмірні зусилля, які того не коштують. Зате вогонь незамінний у знахарстві – для «розігрівання» хворих органів, інших субстанцій. Існує поняття «вічний вогонь» – це той, який постійно підтримують. Себто відбувається УСВІДОМЛЕНА ДІЯ, яка і лежить в основі будь-якої волшби. Саме вогонь, який підтримувався у капищах цілодобово, служив емпіричним проявом передачі енергії та інформації із минулого в майбутнє, що і означало «re-ligio», зв'язок і було власне служінням Богам. Тому вогонь практично ніколи не служить, а навпаки – потребує обслуги. І якщо зустрінете «повелителя вогню», то налийте йому води на хвіст, бо то шарлатан. Тому наші пращури виділили стихію вогню общинникам – вогнищанам. Якщо вогонь справно підтримувати, він стає дієвим центром, скажімо родинним вогнищем, і ще починає палати в душі, даючи зв'язок із Богами і пращурами. Такі родинні вогники були копіями тих вогнів, що горіли на капищах, і виконували ту саму функцію.

Вода – стихія золотої середини, тому дуже люблена волхвами. По проникності вона майже не уступає повітрю (не може текти вгору), а по твердості не має суперників. Звідси і її внутрішні властивості: текучість, піддатливість назовні, та твердість (метал стиснути легше ніж воду), зв'язок із предвічністю та потенції майбутнього проглядають у її кристалічному стержні. Адже вода найкращий носій інформації.

****   ****

Людина, проходячи власними шляхом самовдосконалення, має справу щораз із іншими стихіями та скорочує радіус свого зовнішнього впливу за рахунок розбудови внутрішнього. Радіус експансійних зазіхань молодої людини найбільший – її «обходить» практично все: і камінь не так лежить, і перехожий не так глянув, і безліч ін. тп. Діє вогненна стихія миттєвої реакції. Та з часом, приходить розсудливість. І людина все частіше послуговується старим характерницьким правилом: життя для головного, не чіпай те, що не лежить на твоєму шляху. Так «вогонь» залишається позаду, а його місце займає або повітря, для людей кволих духом, або вода для людей мудрих. І тільки окремі мудреці вільно опираються на стихію землі, цей базовий егрегор етносу. Тому, від того, яка стихія доступна людині, можна визначити її духовний рівень.