Між демократією і масовим декадансом: симптоми і тенденції
Демократичний поступ, як процес станової дезінтеграції, у ХХ ст. досягнув свого інволюційного "дна", якому Х.Ортега-і-Гасет дав визначення "бунт мас". Маса, як "якісна однорідність, ... суспільна безформність, ... людина, що не відрізняється від інших, а являється повторенням загального типу" [1, с. 17], у сучасному світі стала вирішальним чинником суспільного життя та рушійним фактором історії, відібравши функції та привілеї станових (і духовних) меншин минулого. Меншини, як "спеціально кваліфіковані одиниці чи групи одиниць" [1, с. 17], втратили монополію творення, будучи нівельованими масою або відкинутими нею на маргінес соціального життя.
Опанування масами (властиво юрбою) влади стає причиною не тільки докорінної руйнації традиційної спільноти, але суспільства як такого: "...людське суспільство, хоч-не-хоч, є завжди аристократичне самою своєю істотою, аж до такого ступеня, що воно є суспільством у міру свого аристократизму і перестає ним бути в міру того, як утрачає аристократизм" [1, с. 21]. Загальне виродження та моральний декаданс, занепад культури до рівня споживача-обивателя (die Massenkultur) - це плоди духовної революції нижчих станів - те, що В.Ратенау характеризує як "нашестя варварів знизу". Разом із кількісним та якісним ростом матеріальних благ, здобутих більшістю, відбувається стрімке падіння духовного ідеалу Людини до рівня посередньості: "Для сьогоднішнього дня характеристично, що простий ум, знаючи, що він простий, осмілюється проголошувати своє право на простацтво і, де хоче, накидає його" [1, с. 20].
Відповіддю на "навалу мас" у ІІ пол. ХІХ ст. заявляє себе неоаристократична філософія Ф.Ніцше. Основою реакційного ніцшеанського вчення стає відмова від абсолютної моралі, "переоцінка всіх цінностей", екзистенційна філософія як ідея динамічної ієрархії - постійного прямування до Надлюдини: "Велич людини в тому, що вона міст, а не мета, і любити людину можна тільки за те, що вона - перехід і загибель" [2, с. 13].
Поч. ХХ ст. стає періодом розквіту колективістських тоталітарних режимів. Водночас правототалітарні ідеології (фашизм, націонал-соціалізм), поєднуючи в собі ефект "масовості", зберігають внутрішню боротьбу з типово комуністичним зрівнянням індивідів: "Мировую историю делают меньшинства, раз только в этом численном меньшинстве воплотились большая воля и большая решимость" [3, с. 334]. Проте попри зовнішнє декларування постулатів Ф.Ніцше, позиція останнього є суперечною ідеям вузького націоналізму: "Треба мати звичку жити в горах і згорда дивитися на балачки про політику і всілякі націоналізми" [4, с. 330]. Міфу Нації, як одній із форм "стадності", Ф.Ніцше протиставляє героїчний образ Генія: "Народ представляет собой обход, сделанный природой, чтобы создать шесть-семь великих людей, чтобы потом обойти и их" [5, с. 92].
Націонал-соціалістичну ідею "Ein Volk, ein Reich, ein Fuhrer!" слід розглядати як примирення з "масою" всередині німецької нації, водночас із різким компенсаційним виявом назовні - антропологічним расизмом, як тягою до макроієрархії. Посередництвом державного корпоративізму внутрішню вертикальну ієрархію зберігають фашистські устрої Італії та Еспанії.
Із поразкою правих тоталітарних режимів у ІІ Світовій війні та крахом комунізму після 1989 р. настає епоха домінування ліберальних цінностей - "гіпердемократії", за визначенням Х.Ортеги-і-Гасета. Проте демократія виявляє приховані тоталітарні тенденції: "Суспільство завжди репресивне. Не репресії забезпечують стабільність, стабільність сама відрізає голови високим" [6, с. 149]. Матеріалістичний егоїзм найнижчих суспільних верств, "плавильний котел" лібералізму, руйнація станових засад формування соціуму стали вирішальними чинниками деградації цивілізації та, із втратою духовних орієнтирів минулого, призвели до поглинання людства віжчудженими формами Сучасності.
Література:
1. Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас // Вибрані твори. - Київ: "Основи", 1994. 2. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. - Київ: "Основи", 1993. 3. Гитлер А. Моя борьба. - Москва: "Витязь", 2002. 4. Ніцше Ф. Жадання влади // Так казав Заратустра. - Київ: "Основи", 1993. 5. Ницше Ф. По ту сторону добра и зла. - Санкт-Петербург: "Кристалл", 2002. 6. Лупиніс А. Бунт має рацію (Політичний заповіт). - Чернігів: "Факел", 2004.
