Вік утрати Заповідей (в історичному розрізі – суспільні формації військової демократії і раннього феодалізму), який полягає у ретельному виконанні Обряду – зовнішньої, знакової сторони Звичаю, але за умов нерозуміння його смислової, внутрішньої сторони – Заповідей, вік Культу – поклоніння чому (кому)-завгодно, поклоніння без розуміння, без прагнення зрозуміти, вік приходу до верховної влади в суспільстві Керівної Знаті - Стану Воїнів, на відміну від попереднього віку влади Жреців – Управлінської (Ціннісної) Знаті(Детальніше: Будимир “Відродження Світогляду”) приніс нові особливості суспільних відносин. В першу чергу – виникла приватна власність і у зв’язку із цим зсунувся “рейтинг” суспільних цінностей. Цінність Знань і Досвіду для виживання Роду-Племені поступилася цінності військової майстерності, умінню залучити велику кількість людей на досягнення тактичних (по відношенню стратегії – Розвитку Народу) задач. Воїни спочатку наймаються Родами-Громадами, згодом платня, яку платять Громади переростає в данину сильному. Сусіпльноорганізаційна функція відчужується від Віча – колегіального органу і узурпується “людьми на конях” – князями. В родинному розрізі остаточно занепадає Матріархат (стратегія Розвитку задається найстаршою і наймудрішою Жінкою), владу перебирає Чоловік (тактика, іноді і дедалі частіше – без стратегії взагалі, вирішується найсильнішим, але на значить найрозумнішим Чоловіком), Родоводи починають вестися по Чоловічій лінії (Не слід плутати: звертання по-батькові і родовід речі різні. Звертання по-батькові необхідне для визначення батька людини (знаємо, що в силу різних причин батьківство не завжди є очевидним) з метою уникнення кровозмішення. Вочевидь звертання по-батькові було потрібним і за часів провідної ролі жінки в суспільстві. Родовід – духовна і матеріальна спадковість, відповідальність Роду за свого представника. Так, приміром за Матріархату у разі одруження чоловік переходив до Роду своєї дружини із виникненням відповідних взаємних прав і обов’язків. Нова суспільна формація призвела до зміни звичаєвості. Жінку забирають із Роду, причому викуповуючи, як власність. Дослідниця Слов’янського світогляду Марія Семенова (“Мы славяне”, 1998 г.) обряд покривання голови нареченої пов’язує із необхідністю “ув’язати” старі норми із запитами сучасності. Наречена із покритою головою (включно із обличчям) символічно “вмирає” у власному Роді а потім символічно “народжується” у Роді Нареченого. Можливо патопсихологічний комплекс страху перед втратою незайманості як перед смертю пов’язаний саме з цим новотвором доби Воїнів.) . Організаційна влада і власність стають основними мірилами оцінки суспільного успіху. Звичаї і Обряди саме цієї доби Виродження найповніше представлені у сучасному Слов’янському фольклорі – викрадення, викуплення нареченої, порівняння Господаря з Князем у Колядках тощо. Слов’янське суспільство в цілому найтриваліший час зберегло позитивні моменти доби Золотого віку, що відійшла. Це підтверджується унікальним для багатьох Народів ставленням до Жінки в першу чергу серед Українців, відсутністю в історії Розвитку Слов’янських Народів рабовласницького ладу, неймовірно високою роллю колегіальних органів управління навіть за часів пізнього феодалізму (обирана монархія в Польщі, Козацька республіка на Січі). Також, саме Слов’янські Народи найдовше опиралися негативам нової доби. Так християнство Русі за допомогою вогню і меча було накинуте останньою, хоча в “списках” талмудистів Русь ”числилася” першою – раніше від Греків, Італійців, Німців. Як відомо останніми з Європейських Народів були хрещені Литовці, але язичницька Литва після падіння Рідної Віри на Русі не являла для хрестоносців стратегічної загрози. Також на Русі ніколи з таким розмахом, як в Західній Європі не діяла Інквізиція (Найрадикальніші католицькі ордени почали активно “вживлятися” в Руське суспільство тільки після утворення уніатської (греко-католицької) церкви .Найжахливіші “рекорди” у знищенні Людей Знань з боку православної церкви були поставлені під час Визвольної війни Богдана Хмельницького. Втім, це аж ніяк не применшує ролі цього політика в історії України та інших країн. ).

Ціннісна Знать (Жреці) з настанням віку утрати Заповідей дедалі більше втрачає чільні позиції, переходить на другорядні ролі, а згодом – у підпілля і дуже часто в опозицію. Наслідками цього є зниження загального інтелектуального рівня народів, відсутність правдивої інформації про історичні і сучасні події (історія стає повією політиків), безповоротна втрата колосального багажу знань з геології, астрономії, медицини, дієтології, фізіології, ботаніки тощо, а відтак виродження Людини Розумної Білої Раси. За статистикою за умов збереження сучасної динаміки міграції і народжуваності до 2050 року в Європі на кожного білого припадатиме 5 “кольорових”.

Нерозуміння глобальних природних закономірностей призводить до ненормального енерго-(ресурсо) витратного розвитку технології (сучасна цивілізація найбільше виробляє… сміття). Панує (після розвалу СРСР – майже без обмежень, виняток складає Китай) смертельно небезпечний капіталістичний спосіб виробництва, в основі якого лежить надлишкова прибавочна вартість і надмірне споживання. З метою утворення надлишкової прибавочної вартості створюються все нові і нові технології і шкідливі штучні потреби. З метою задоволення потреби надмірного споживання визискуються дві третини населення Землі (800 мільйонів з цих людей потерпають від голоду).

Тим не менше на теперішній час Слов’янська Веда (об’єднання Людей Знань Слов’янських Народів) є одною з найсильніших і найрозвинутіших серед подібних організацій інших Народів. Приміром, прихід до влади партії “Свободи” в Австрії, “касетний скандал”, усунення В. Медведчука від посади Голови Верховної Ради України не обійшлися без участі Слов’янських Людей Знань… Волхви, Відуни, Відьми можуть багато, але не завжди мають право допомагати простим людям – вони самі мають навчитися відрізняти добро від зла.

Одним з найважливіших наслідків втрати Заповідей є зміна психології людської поведінки. Людина, наділена владою, але без достатнього розуміння стратегічних задач цієї влади схильна “прогинати” підпорядкованих їй людей під власне розуміння стратегії спільної діяльності чи взагалі – під власний шкурний інтерес. Оскільки така поведінка не “гальмується” ціннісним імперативом – вона стає ніби “найуспішнішим” видом людської поведінки. Крута поведінка стає прикладом до наслідування. За умов регулярного застосування на протязі життя багатьох поколінь втрачаються інші, альтернативні взірці “формули успіху”. Така поведінка стає виключним прикладом. Честь служіння Народу (правильне розуміння Честі) вироджується у Честь служіння сюзерену. І, відповідно, зрада-безчестя – не скільки Народові, скільки сюзерену. Апогей такого виродження – право першої шлюбної ночі у середньовічній Європі, яким направо і наліво користуються сюзерени по відношенню до своїх васалів, як біблійний “бог”(господь-пахан) по відношенню до Йосипа Теслі (виникнення терміну “рогоносець” пов’язане саме з цим “звичаєм”).

Важливою запорукою успіху (в смислі досягнення суспільноціннісного (суспільнокорисного), а не шкурного результату) є узгодженість цінностей і способів спільної діяльності. Більшість справ на світі доводиться робити з кимсь разом. Якщо хтось розуміє більше і не пояснює всього тому з ким співпрацює з метою досягнення егоїстичних цілей кажуть, - про шахрайство. Якщо ж за тих самих умов ставляться суспільноціннісні (суспільнокорисні) цілі йдеться про обмеження небажаного поширення інформації. Приміром: державна і військова таємниця, чи витягування “за вуха” дурного чи недосвідченого. Перше ефективне завжди, друге – тільки з наступним “вихованням” врятованого.

Дві вищевикладені позиції (вироджене розуміння честі і маніпуляція свідомістю) стають основою для створення і неймовірного розквіту таємних товариств. Історія стає керованою дедалі вужчим колом розумово обмежених людей. Модель організації суспільства за розумінням Воїнів – піраміда. Де вершина піраміди – задача, середина – способи і засоби досягнення, діл – ресурс . Спочатку (військова демократія) піраміда повноцінна – її найвища точкою є видимий живий князь, він ставить явні зрозумілі задачі (згори) і не виключена постановка йому задачі раттю знизу. Тобто піраміда іще має можливість перевертатися вершиною донизу і врахування місцевих умов (конкретних ситуацій) іще залишається однією з умов діяльності. Згодом вершина піраміди стає дедалі туманнішою, Князь Світу Цього стає віртуальним. Піраміда уже не крутиться.

Ідеальним відображенням пірамідальної суспільної організації є така ж піраміда в свідомості. Відносно здорова психіка – із чітко окресленою задачною вершиною піраміди. Хвороблива психіка – із захованою вершиною, із підсвідомістю. Ключовим висловом людини, якою керують туманні підсвідомі комплекси є: “Не знаю чому, але роблю.” За визначенням В.А. Шемшука (“Этическое государство”) у нормальної людини немає підсвідомості у тому розумінні, яке вкладав у нього З. Фройд. Пірамідальна свідомість обох типів найменше пристосована для діяльності з урахуванням місцевих умов (конкретних ситуацій).

Викладене має катастрофічні суспільні наслідки. Проілюструю відомою піснею групи “Metallica”:

The Unforgiven
New blood joins this earth
and quikly he's subdued
through constant pain disgrace
the young boy learns their rules
with time the child draws in
this whipping boy done wrong
deprived of all his thoughts
the young man struggles on
and on he's known
a vow unto his own
that never from this day
his will they'll take away
what I've felt
what I've known
never shined through in what I've shown
never be
never see
won't see what might have been
what I've felt
what I've known
never shined through in what I've shown
never free
never me
so I dub thee unforgiven

they dedicate their lives
to running all of his
he tries to please them all
this bitter man he is
throughout his life the same
he's battled constantly
this fight he cannot win
a tired man they see no longer cares
the old man then prepares
to die regretfully
that old man here is me…

Виховний процес, з різним ступенем усвідомлення цього з боку родителя, сприймається як відносини васал-сюзерен. Тут сюзерен-родитель завжди правий і має необмежену владу над дитиною-васалом. “Моя дитина – що хочу , те й роблю, як хочу так і виховую”, “Яйці курку не вчать” – ключові фрази для розпізнання родителя-феодала. Бути почутим, зрозумілим, втіленим закладеному потенціалові дитини в таких умовах немає аніякої можливості. Конформізм, підлаштування під зовнішні, хай і безглузді і незрозумілі для самих носіїв, стереотипи стає основним змістом поведінки “по жизні”. Невміння розпізнати голос інтуїції, почути і зрозуміти зміст слів цього голосу і врешті решт успадковувана “внутрішня” глухота – основний зміст життя “продукту” такого виховання. Багато родителів, звиклих до становища феодалів, так ніколи і не дають своїм дітям стати дорослими у страхові втратити смисл свого існування. Феодальне ставлення родителя до дитини шкідливе і для самого родителя. Він (вона) не розвивається “об” дитину. Не відбувається того взаємноціннісного спілкування, про яке кажуть “найкраще навчаєшся навчаючи”. Родитель-феодал більше довіряє інформації з громадського транспорту, телевізора, від сусідів, ніж від власної дитини (незалежно від віку чи життєвого досвіду дитини). В масштабах же людства з покоління в покоління повторюються дурниці, які варті людству сліз і крові, на століття пізніше робляться відкриття, “режимно” втрачаються знання і життєвий досвід.

Хворе на приватну власність суспільство “підготовлене” для сприйняття віруса. Таким вірусом виявляється християнство, запроваджене “згори”. Тільки гомосексуалісти, повії, алкоголіки, душевно хворі і інші покидьки суспільства могли би прийняти християнство “знизу”. Бог-феодал, бог-пахан, бог-“батя” (не плутати зі священним для Білих поняттям Батька), бог-милиця, бог-підпорка - ось розуміння бога для недоносків. Хосе Ортега-і-Гассет: "Коли говорять, що немає релігії без бога, то на поставлене нами питання про найголовнішу відмінну властивість істоти, званої богом, нам в залежності від переконання відповідають в такому дусі: бог є доповнення до людини, а релігія – саме той спосіб життя, який зв’язує нас з нашим доповненням, позволяючи нам в ньому перебувати. Без цього доповнення людина не може жити, вона відчуває, що її існування жорстоко і безнадійно скалічене, позбавлене смислу і мети... Все це, що допомагає людині відчути своє життя частиною цілого, не думати, що воно непоправно викривлене, відкриває шлях релігії".

Бунт і саморуйнування – звичайна неорганізована реакція підлітка (іноді “підлітку” може бути і 50 років) проти “пірамідального виховання”. Чи не тут криється мотивація поведінки т. зв. “важких” підлітків. Революційна, повстанська діяльність, організоване злочинне угруповання – організований опір тому ж. Злочинець достатньо сильний для того, щоб зрозуміти відносність, недосконалість і врешті необов’язковість сучасних людських правил співіснування, але цієї сили вистачає лише для того, щоб ці правила порушувати і руйнувати. Якої ж титанічної сили має бути людина для того, щоб змінити ці правила на краще!

Описана вище “передача досвіду” має іще й такі негативні наслідки. У звиклої до “команд” дитини може ніколи не вникнути потреби обов’язково враховувати чужий досвід. Постійний життєвий неуспіх, невміння до кінця з’ясувати суть проблеми, схильність будувати замки на піску – наслідок дії такої установки при неспроможності до узагальнення негативного досвіду, планування і здійснення діяльності із вироблення моделі реальнішої поведінки і втілення такої моделі. Переосмислення установок внаслідок життєвої катастрофи, а не внаслідок спостереження за досвідом інших в історії і сучасності і умоглядних висновків, зроблених на основі такого спостереження – майже неминучий результат діяльності без урахування місцевих умов при спроможності до процедури переосмислення. Тобто, казки, книги звичайно ж читаються, втім запит на інформацію, “поличка”, на яку мав би складатися чужий досвід з метою його подальшого повсякденного застосування, – відсутня.

«Ты говоришь, что не хочешь быть
Никогда никому рабой,
Я говорю – значит будет рабом
Тот, кто будет с тобой».
(”Nautilus Pompilius”)

«А как же жену не бить. Ведь с этой сучкой нельзя по-человечески – она сразу на шею садится».

Це приклади для ілюстрації іншого аспекту мислення і діяльності без урахування місцевих умов – відносин між чоловіком і жінкою. Як не сумно, але багато непорозумінь у шлюбі безумовно виникають через те, що більшість партнерів не в змозі сприймати такі відносини поза схемою “холоп-барін”. Ця “дихотомія” настільки сильно сидить в свідомості, що дружина здатна (здатен) перебувати тільки на одній з двох зазначених позицій. Ти або - тебе. Війна за право диктувати свою “волю” – історія багатьох сучасних шлюбів.

«Ви критикуєте мене за те, чого я не висловлював» – поширений приклад з інтелектуальних дискусій. Причин такого напруження може бути декілька. По-перше – свідоме неправдиве заплутування співбесідника. По-друге відсутність у “критика” культури-процедурності мислення. Зокрема в частині не вміння з’ясувати місцеві умови. Нормальний підхід, звичайно при поставленій, усвідомленій і узгодженій меті співбесідників – виробити спільне бачення проблеми і шляхів виходу з неї, це питання на розуміння (з’ясування словника, контексту, в якому висловлюється бачення тощо) до автора думки, тобто з’ясування місцевих умов.

Багато мислителів і подвижників сучасного Відродження ратують за відновлення станового устрою суспільства. Уже навіть присвоюються успадковувані титули “князів”, “бояр”, “гетьманів”, які відповідають феодальній, як ми з’ясували багато в чому звироднілій, добі нашого минулого. Певна річ, просто необхідно запозичувати досвід Поколінь, але з позиції сучасних потреб поступу. Бо інакше такий підхід виглядає щонайменше як сідло на корові, ба більше – гальмує процес усвідомлення людьми Відродження важливих ціннісних положень, без яких неможливий поступ. Вульгарне розуміння суспільної теорії еліт, тобто думка про природність вродженого (а не досягнутого) суспільного становища людини – також наслідок нерозуміння природи суспільних процесів. Безумовно нормальним становищем суспільства є функціональна спеціалізація його членів, бо передача досвіду (професійних таємниць) є найдійовішою в межах Роду. Але присвоєння суспільного статусу можливе тільки за суспільноціннісні (суспільнокорисні) досягнення .

В шестикутній (двотетраедрній) зірці стільки ж іудейського, скільки гітлерівського у Свастиці. Хрест, п’ятикутна зірка, шестикутна зірка, інші символи і поняття “запозичені” іудеями у звойованого арійського населення Паленого Стану (детальніше див. В.Н Емельянов “Десионизация” 1978р.). Вкрадено, ясне діло зі спотворенням змісту. Шестикутна зірка – символ взаємодоповнення ідеї і місцевих умов (конкретних ситуацій). Окремий випадок – взаємодоповнення Чоловіка і Жінки у Розвиткові Роду. Жінка – місцеві умови для втілення ідеї Чоловіка з приводу Вдосконалення Роду. Жінка забезпечує здоров’я майбутньої Дитини Порівняйте із фізіологією і символікою запліднення. Чоловік – місцеві умови втілення Жіночої ідеї з приводу Розширення Роду. Чоловік – голова, а жінка – шия. Краще від народу не скажеш.

Як зазначалося вище, авторським ідеалом суспільного механізму спілкування людей між собою і з Природою (живою і неживою, “природною” і створеною людиною) у процесі Розвитку є синтезна система Світогляду. У складі Науки, Мудрості (Філософії) і Звичаю.

У нинішньому своєму стані ці три складові не являють собою системи, кожна із них існує (або животіє) відокремлено, виконуючі неузгоджені між собою завдання. Завданням Відродження Світогляду є, зокрема, відновлення синтезної єдності і відпрацювання найуспішнішої моделі співпраці цих трьох складових. Основною ознакою для утворення цієї системи є завдання, які необхідно виконувати для успішної роботи з інформацією. Безумовно, ці завдання беруться узагальнено, як основні, не виключаючи додаткових.

Отже завданням Науки є збирання Знань про Природу й Людину, про Закони їхнього співіснування і Взаєморозвитку. Знань про неузгодженості цього Розвитку, систематизація цих Знань. Завданням Мудрості є належне збереження Знань, а також пошук нових шляхів Розвитку, розв’язання неузгодженостей Розвитку (тобто вироблення нових узагальнених Знань).

Застосування й передача Знань – основне завдання Звичаю. Вироблені на основі Науки й Мудрості загальні засади і правила успішного спілкування Людини з Людиною, Людини із Суспільством і з Природою, і становлять собою Звичай. Звичай поділяються на Заповіді й Обрядовість. Заповіді – це загальні засади, Обрядовість – правила такого спілкування.

Для прикладу Заповідь: ”Кожна Жінка має народити й виховати щонайменше трьох Здорових Дітей Свого Роду і знати їхнього Батька”. Основним Обрядом її застосування є Шлюб у його історичних видах. Поліандрія – Шлюб-господарство однієї Жінки і кількох Чоловіків. Полігамія – Шлюб-господарство одного Чоловіка і кількох Жінок. Патріархальний Шлюб, в якому співіснує декілька Шлюбів однієї Жінки з одним Чоловіком, але спільним для кількох Шлюбів господарством керує один найстарший представник Роду, як правило Чоловік. І врешті – Шлюб однієї Жінки з одним Чоловіком із відокремленим господарством). Зрозуміло, що найповніше вимогам вищенаведеної Заповіді відповідає Шлюб однієї Жінки з одним Чоловіком. Вижити ж, виростити й виховати Дітей у скрутних економічних умовах дозволяє об’єднання кількох споріднених за Кров’ю Сімей у Рід і ведення спільного для цих Сімей господарства.

Додаткових (позашлюбних) Обрядів виконання вищенаведеної Заповіді – сотні. Приміром – найпоширеніший - суспільне утримання дитини одинокої матері, де суспільство бере на себе майнову і частково виховну роль батька, із яким із різних причин не склалося.

Так, узи шлюбу священні, і найкращим є народження і виховання дітей у шлюбі. Але це – правило, а життя дуже часто схиляє діяти у винятковому порядку. “Ведь на десять девченок по статистике восемь ребят” і до того ж ці хлопці, приміром, - в братській могилі, не встигнувши залишити нащадків, внаслідок чергової масонської бійні… Обряд від розбещення дуже просто відрізнити – достатньо з’ясувати мету (див. Заповідь).

Наведений вище розподіл функцій складових частин Світогляду, певна річ, ідеальний і спрощений для кращого викладення. Так, наука, приміром, потребує власного узагальненого знання, яким є методологія науки і методологія як наука. Так само як серце, виконуючи функцію перекачки крові, має власні (коронарні) судини.

Суб’єктивним відображенням структури Світогляду в свідомості людини є Основний архетип діяльності:

• Загальний задум (клаузура).
На основі так би мовити “маленької” Мудрості – власних узагальнених Знань людини виникає думка що зробити.

• Ескіз.
На основі Досвіду виникає загальна думка як зробити. Тобто відбувається звернення до “маленького” Звичаю в частині “Заповіді”.

Це одна піраміда (приміром вершиною до гори). Тут вершина – що, діл – як .

• Етюд.
Наш коник. За допомогою “маленької” Науки поновлюються відомості, що мають значення для успішного втілення задуму. Для художника – це пошук саме такого обличчя, дерева, стану природи, для будівельника – прив’язка проекту до місцевості, для військового – рекогносцировка місцевості. Тобто – те саме, що, але уточнене з урахуванням місцевих умов.

• Готовий результат.
Як можна здогадатися, це “як-Звичай”, але в частині Обряду. Тобто вчинюється певна процедура-Обряд на основі всіх вищезазначених етапів. Досягається життєспроможний результат.

Це ми маємо іншу піраміду – тепер вершиною до низу.

• Узагальнення досвіду.
Коло замикається, всі досягнення і прорахунки завершеної справи стають основою для подальшої діяльності. Маємо “спаяну” шестикутну (якщо на площині) чи двотетраедрну (якщо у просторі) зірку.

Дуже красивий і мудрий, як бачимо, знак.

Будьмо мудрими, будьмо наполегливими і всі наші справи будуть успішними.

Слава Ярилу і всім Богам у Сварзі!

Для ілюстарції статті використано малюнок з Сайту Валентина Дмитровича Шадиря http://www.shadyr.com/