Світлій пам'яті Василя Щербаня.

"- Добро і Зло - тема вічних суперечок. - Вічні суперечки можуть точитися тільки між дурнями, розумні ж сперечаються для того, щоб домовитись про спільне розуміння правди, домовившись, вони ставлять перед собою нове завдання - як втілювати те, про що вони домовились..."

"Ісус Христос переплутав у світі Добро і Зло"
(з розмов)

Настав час почати розставляти все на свої місця.

ЛІРИЧНЙ ВСТУП

Кумир думаючої молоді свого часу талановитий російський музикант Костянтин Кінчев у 1993 р. записав свій найсильніший на думку багатьох формальних і неформальних критиків альбом "Шабаш". Цілком язичницький за змістом. В одній з найкращих пісень цього альбому "Ветер водит хоровод" персоніфікований вітер-язичник бунтує проти хреста, що дві тисячі років панує над Землею, "где срам Верой наречен", де не лишилося жодної розумної істоти, здатної на щось справжнє. вітер вчить людей, пробуджених його бунтом:

"Эй, слушай мой рассказ,
Верь голосам в себе,
Сон не схоронил, а крест не спас
Тех, кто прожил в стороне"

А тих, хто знайшов в собі сили залишитись самим собою вітер кличе йти за ним на священну війну з усім несправжнім.
Приблизно в той же час Кінчев пише пісню, якій судилося стати гімном молоді, що за наркотиками і іншими загальнолюдськими цінностями не втратила зв'язку і Рідною Землею, Рідним Корінням. Це пісня - розпач сина Русі. Як могло так статися, що на Рідній Землі "...все не слава Богу, все не так, как у всех..."?! Кульмінацією композиції є заклик-наказ:

"А у Земли одно имя - светлая Русь,
В ноги поклонись, назови ее - Мать!"

Здавалося б здорові зерна впали у вдячний грунт. Очолюваний Кінчевим гурт "Алиса" перебуває на пікові слави.
А тепер вгадайте з трьох разів, що робить ця людина по записові і розкрутці альбома...? Їде до Єрусалима ...на прощу. Просити рабського вибачення в Єгови за "єресь" альбому "Шабаш", за те, що наважився спробувати відчути себе сином своєї Землі!!! Бідний, нещасний розіп'ятий дух! Доволі тривалий час спостерігаючи за розвитком поглядів і творчої долі Кінчева можу сказати, що навряд чи це - свідомий "тактичний хід". Музикант дійсно не може в собі розібратися. Про це свідчить і один з останніх його альбомів "Солнцеворот", оформлений Сваргами і Перуновими знаками, але абсолютно духовно вихолощений зсередини. Костянтине! "Православные", навчені попами "видеть козни врага и по вере прощать" не встануть "грозой за позор Родной Земли" це для них не логічно і ніякі молитви, ніякі пости не зроблять для Русі більше, ніж одна Ваша пісня, але правдива, чесна…
Не хочу довго розписувати приклади з нашої культури. Хто цікавиться, той знає. Галина Севрук авторка геніальних гобеленів, з яких так і віє Предківським Духом нині заявляє, що "часи ідолопоклонства давно пройшли". Тарас Петриненко, який у 1991-му році спромігся заспівати:

"За вироком жидів присуджений нарузі
За декілька віків до рождества свого
Я увійшов у світ з тавром чужих ілюзій
Кому поклони бить і славити кого!"

у 1999-му як справжній Професійний Раб агітує нас за владу яка намірилася поставити остаточних хрест на Українцях. Тарасе! Ви ж могли зробити принаймні як брати Клички - не прийти на зйомки, люди б Вас зрозуміли... Ніна Матвієнко напевно скоро пострижеться в монахині, а шкода, хороший був голос... Дмитро Степовик, Юрій Канигін... щоб не лаятись невихованими словами скажу, що цих людей складно назвати хоч чиїмись дітьми... Справжнім стовпом Українського Духу є нині Віктор Крижанівський - геніальний український художник автор цілої художньої серії "Ми - слов'яни".
Знайте і всіляко прославляйте Українського Титана Духу Віктора Крижанівського, який в пору тотального знищення всього, що хоч трохи схоже на Українське, вміє малювати такі речі!
В молодіжній культурі - нічого сильного, нічого яскравого. "Океан Ельзи"…, скажу, що це хороше мистецтво… ВИРОДЖЕННЯ.

"Де ми є?
Хто ми є?
Плаваєм
Доки є сили
І летять
Як горять
Наші дні…
Нам довго лишилось,
Чи ні?!"

Крутіше від океанців сказали, напевне, тільки москалі з "Агаты Кристи":

"Корабли без капитанов,
Капитан без корабля…
Нужно наново придумать
Некий смысл бытия…
На…я?!"

БЕЗдуховність це коли нема ДУХУ роздивитись, розібратись, пошукати, порадіти знайденому, зробити щось корисне для людей - НЕМА ДУХУ ЖИТИ. СУЧАСНЕ МАСОВЕ МИСТЕЦТВО НАРОДІВ БІЛОЇ РАСИ ЖИВОТІЄ В ОЧКУВАНІ СМЕРТІ. Що вам сказати, хлопці та дівчата. Якщо так охота - дорога скатертиною і не морочте нормальним людям голови. БО НА ЧАСІ - ВІДРОДЖЕННЯ!

ПРО ЩО Ж ЦЕ ВЛАСНЕ

В емоційній, мистецькій сфері найкраще відтворюється те, що робиться в душі Народу. Подивіться на картини Володимира Пасівенка. 80-ті роки: картина - завершена думка, талановито висловлена, початок 90-тих з'являються ангели, "святі", зображені так само талановито і не схожі на "локомотиви", які обов'язково займають красний кут сучасних вернісажів. Середина-кінець 90-тих - відверта шизофренія, в смислі розкладення свідомості, відсутності особистості, а простіше - ляпанина. Оце так "розбудовуємось" і ми. Наша нинішня "система" цінностей - світоглядна мікстура із праведного і грішного, перекручених полюсів, взаємовиключних ціннісних орієнтацій, випадкових непорозумінь і свідомих перекручень. Це наводить на думку, що з одного боку, комусь це вигідно, з іншого - людям просто складно позбутися стереотипів, нав'язуваних протягом двох тисячоліть європейської, а по суті - єврейської культури. Навіть за радянських часів, коли людям не пудрили мізки біблійними дурницями суспільство нерідко все одно керувалося християнськими "моральними" нормами, просто за звичкою і тому, що над створенням нового світогляду ніхто в дійсності серйозно не працював. Один мій занайомий - сатаніст - так описував свої духовні пошуки: "Спершу я шукав у християнстві. Радше плив за течією, аніж робив свідомий вибір. Але через певний час почав задумуватись і мені здалося, що те, що в християнстві називається Добром насправді зовсім таким не є. Тоді завдяки переважно відповідним музичним течіям, я почав шукати у тому, що у християнстві названо Злом - в сатанізмові. І мене вразила сила цього Зла. це Зло набагато ближче до справжнього Життя, ніж кволе християнське Добро" Цей приклад - красномовний. Він чітко відтворює стан людського духу, розіп'ятого між не тим Злом і не тим Добром.

БЛИЖЧЕ ДО ДІЛА

Поняття Добра і Зла.

Ключове місце в системі світоглядних цінностей посідає поняття Добра і Зла. Ними і займемося.
Відповіді на питання про природу Добра і Зла, гадаю, слід шукати у понятті життя взагалі. Життя - це спосіб проявлення творчих "намірів" Творця в широкому розумінні цього слова - Творцем може виступати і Людина і Природа(Боги) з метою саморозвитку і розвитку того, що Творця оточує і являє Середовище його розвитку.
Згадаймо як ми діємо, коли треба розібратися з якоюсь складною проблемою. Ми її для себе проявляємо - виписуємо на папері, відновлюємо в пам'яті потрібні відомості, розкладаємо проблему на декілька простих, з'ясовуємо, яких відомостей бракує, знаходимо ці відомості, створюємо попередній проект рішення випробовуємо цей проект в місцевих умовах, втілюємо проект, систематизуємо досвід. Вся ця робота сприяє нашому розвиткові і розвиткові нашого середовища - Природи, штучного (антропогенного) середовища, Людей яких ми залучали до втілення нашого проекту, людей які користуватимуться плодами нашої роботи тощо. Поспостерігайте за Природою вона діє так само, точніше це ми діємо як Природа (якщо діємо правильно). У Природи є свій суб'єкт думки, палітра і водночас картина, на якій вона випробовує пензлі і фарби і втілює свої Творчі наміри. Ця палітра-картина названа нашими Предками Явою. Систематизований досвід Творчості стає нормою для подальшого Розвитку, яку звуть Правою.

Під розвитком тут розуміється збільшення як правило (зменшення - як виняток) кількості і зростання якості виконуваних Творчістю (чи Творцем - це, якщо ви зрозуміли, речі взаємодоповнюючі) функцій і збільшення і покращання її властивостей.
Способом розвитку є збільшення кількості видів (програм розвитку), популяцій видів (модулів програм розвитку), з тим, щоб через змагання і співпрацю в умовах обмежених ресурсів кількість переростала в якість - стрибок в розвиткові індивіда.

Накопичення кількісного досвіду співіснування з оточуючим середовищем призводить до якісних змін в розвиткові окремого представника виду (живої форми). Накопичення критичної маси відносно однаково якісно змінених представників одного виду призводить до стрибка в розвиткові цієї форми в цілому і т. д. Основним мірилом досконалості живої форми є відповідність її функцій і властивостей вимогам середовища існування тут і тепер, а також здатність відносно швидко пристосуватись до змінених вимог середовища. Властивості живої форми можна поділити на дві основні групи: властивості співпраці з середовищем і властивості опору середовищу.
Властивості співпраці можна визначити як здатність живої форми до відкритого снагообміну (енергообміну) з середовищем з метою саморозвитку і розвитку середовища.
Властивості опору відповідно - здатність живої форми вчасно внести зміни до правил співпраці із середовищем з метою самозбереження в разі порушення справедливості вищезазначеного снагообміну.
Обидві суми властивостей мають бути досконало розвинуті.
Таким чином, оскільки міру досконалості живої форми визначають кількість і якість виконуваних нею функцій і притаманних властивостей, а також відповідність живої форми вимогам середовища існування з точки зору співпраці з середовищем і опору йому, то руйнуванням можна назвати зменшення кількості і зниження якості виконуваних функцій, виродженням зростаючу невідповідність живої форми вимогам середовища. Якщо застосувати вищеописану діалектику співвідношення особина(індивід)-середовище до Людини, то вийде такий "кістяк": основним середовищем існування і розвитку Людини є її Сім'я та природне довкілля, для Сім'ї таким середовищем є Рід і, знов-таки довкілля, для Роду - Народ і довкілля. Для Народу - Раса і довкілля, для Раси - Людство і довкілля. Цей кістяк важливий для розуміння природи спільнотності (колективізму), бо таким чином утворюється становий хребет, на якому будується і розвивається Людство. Спільнотність забезпечує певному гуртові живих істот необхідний і достатній рівень одноманітності, який необхідний для належного існування і вдосконалення особини, в тому числі навіть всупереч перепонам, які цією одноманітністю утворюються. Крім того спільнотність необхідна для виконання завдань, які виходять за межі втілювальних (реалізаційних) можливостей особини, в тому числі для захисту себе і середовища існування. Не боячись перебільшити скажу, що все в світі - спільнотне. Природі не відомі живі види, роди, сім'ї, що були б представлені тільки одною особиною. А навпаки - чим більше є представників живого виду, тим більше вид має можливостей для співпраці з середовищем і для опору йому. Тим більше є можливостей у виду як "спільнотної особини" (колективного індивіда) для пристосування до змін Яви, що повсякчас тече і міняється. Відлюдник, який розвиває в собі надлюдські здібності і творить геніальні речі не може бути прийнятий тут в якості доводу заперечення, оскільки він все одно використовує для цього плоди творчості спільноти, та й сам як Людина і Особистість є плодом спільного творчого задуму мами і тата.
Додатковим середовищем розвитку Людини є суспільні колективи різні за тривалістю існування, принципами організації, цілями діяльності, способами, засобами і ресурсами які застосовуються, використовуються, споживаються для досягнення цілей діяльності.
Людські об'єднання на засадах кровної спорідненості разом з додатковим середовищем розвитку становлять собою суспільство.
Певна річ стратегія і тактика діяльності цих різних об'єднань людей мають бути підпорядковані одній стратегії - стратегії Добра.
Розвиток живої форми не завжди означає її розвиток в бік ускладнення. Під ускладненням мається на увазі збільшення кількості життєвих спрямованостей (функцій) живої форми.
Іноді накопичення досвіду співіснування з середовищем призводить до втрати живою формою своєї окремої спрямованості чи до зміни в якості її виконання і не містить при цьому ознак виродження. Таким чином маємо спрощення. Приміром, живий організм не вважає за потрібне марнувати снагу на "опалення" непотрібного в змінених умовах органу, або внаслідок переорієнтації живої форми на інше середовище розвитку або внаслідок узагальнення виконуваних задач необхідність в певних видах діяльності, а відповідно - у функціях відпадає. Слід підкреслити, що якість виконуваних функцій має залишатися належною, зниження якості можливе як виняток тільки тоді, коли середовище розвитку виявляє сталу тенденцію до зниження вимог до якості функцій, виконуваних живою формою. Хоча слід чітко усвідомлювати, чи є така тенденція природнім і у загальному підсумку позитивно спрямованим процесом, чи йдеться про свідоме цілеспрямоване руйнування Людини і середовища Її розвитку.
Важливою рисою досконалості живої форми є її здатність повернутися до "забутих" життєвих спрямованостей і таким чином якнайповніше відповідати на творчі забаганки Яви. Отже, підсумовуючи сказане, слід сказати, що Добром є Діяння (Дія як правило, бездіяльність як виняток), кінцевим наслідком якого є Розвиток Людини, Суспільства та Природи.

Повторюся, що:
розвиток може бути як у вигляді ускладнення як правило, так і у вигляді спрощення живої форми як виняток;
"за основу світобудови" тут береться саме Людина, оскільки саме вона вносить в світ категорії "добре" чи "погано", природа, строго кажучи, безстороння (нейтральна).
Розвиватися Людина може тільки разом із середовищем, будь-які інші варіанти просто безглузді.
Саморозвиток за рахунок середовища чи розвиток середовища за рахунок особини означає порушення справедливості снагообміну і в будь-якому разі рано чи пізно веде до виродження взагалі;
діяння може бути свідомим (як правило) чи несвідомим (як виняток);
середовищем розвитку для Людини є суспільні об'єднання різного рівня і різних засад співпраці, де становий хребет складає суспільна структура, об'єднана на засадах кровної спорідненості (Людина, Сім'я, Родина, Рід, Плем'я, Народ, Сім'я Народів, Раса, Людство) та природа штучна і "природна", жива і нежива;
зрозуміло, що будь-яку Діяльність слід оцінювати не за добрими намірами, а за справами, доведеними до кінця.