Виховні традиції давньоукраїнської віри та міфології - Світогляд - Каталог статей

Щоб успішно будувати незалежну Українську державу, необхідно кожному її громадянину глибоко знати історію, культуру, віру і духовність наших предків, Стародавні слов'яни, зокрема наші далекі пращури - українці, як показують дослідження, мали високу на свій час духовність, Віра наших предків, яка була серцевиною духовності, свідчила про їхній гуманізм, готовність героїчно боротися з ворогами, оптимістичне ставлення до життя, прагнення виховувати підростаючі покоління на високоморальних традиціях рідного народу.

Батькам, педагогам, громадським наставникам необхідно глибше розуміти віру наших пращурів - язичників як важливе джерело духовності рідного народу. Адже віра концентрувала в собі ті ідеї, цінності, які зародилися ще на зорі людства і без яких не можна уявити сформованої цілісної особистості, високодуховних підростаючих поколінь.
Відомо, що в основі язичницької віри лежали міфологічні уявлення наших предків. Праукраїнські міфи - невичерпна скарбниця першоджерел національного духу, віри, культури. Нині виходить друком чимало праць Г.Лозко, С.ПІлачинди, М.Ткача, Ю.Шилова та інших дослідників, які творчо виявляють і реставрують, дотримуючись наукових вимог, тексти, образи, духовні цінності міфів наших пращурі в. Активніше включення давньоукраїнської міфології до сучасного родинного виховання, змісту освіти має надзвичайно важливе культурно-історичне, ідеологічно-духовне і освітньо-виховне значення.

Звичайно, в сучасних умовах давньоукраїнська міфологія є недостатньо пізнаною скарбницею духовності, виховних традицій. Вони функціонували на нашій споконвічній етнічній території впродовж тисячоліть. Українська наука, національна система освіти і виховання роблять успішні кроки в напрямку глибокого пізнання виховного потенціалу міфології, виявлення в ній психолого-педагогічного змісту і творчого використання його з метою формування в сучасної молоді історичної пам'яті, національної свідомості і самосвідомості, гордості за високі культурні здобутки нашого народу в минулі періоди. Вивчаючи духовні цінності нашої міфології, учні і студенти будуть знайомитися з ідейними згустками, високохудожніми перлинами, оригінальною образною символікою багатьох міфологічних елементів, відображеними в них ідеями добра і справедливості, краси і правди, почуттями любові до людей, природи, всього живого на землі .

Педагогічній науці відомо, що процес національного відродження як повернення до автентичної духовності і досягнення її значно вищого рівня, найкраще починати з глибинного пізнання дітьми, підлітками її першокоренів, "першоклітин", витоків. У такому разі, адекватно сприйнявши і усвідомивши першоелементи, "зародки" етнічної свідомості, світогляду і характеру, можна без особливих помилок, блукань і збочень, як це часто мало місце в вихованні в недалекому минулому, впевнено рухатися по перевіреній історією, національним буттям "головній магістралі" розвитку нашого народу. Є всі підстави значно поглибити наукові засади української національної системи освіти і виховання. Це треба робити для того, щоб природні задатки підростаючих поколінь пробуджувалися і розвивалися найефективніше, щоб уже більше ніколи не гальмувалася і не старалася національна самобутність у всіх галузях життєдіяльності народу, його державотворчого буття.

Щоб бути в колі цивілізованих націй, нам, українцям, треба глибоко пізнати самих себе, свою національну сутність, оригінальність. Нам треба наполегливо шукати, користуючись міфологічними образами та ідеями, той Вирій - "острів у Всесвіті" духу, "першоземлю богів і світу" праукраїнців. Пізнаючи в міфах духовність наших предків, основні шляхи виховання підростаючих поколінь у сиву давнину, ми все глибше оволодіватимемо цінностями того нашого "духовного Вирію", на якому росте "першодерево світу прадуб з молодильними яблуками безсмертя на ньому"(Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології - К,: Український письменник, 1993, - С.17.). І дізнавшись про забуті і занедбані першокорені, відповідні їм сфери духовності та очистивши їх від невластивих їм, випадкових нашарувань, батьки і педагоги будуть виховувати молодь на цінному культурно-історичному досвіді. Такий досвід стане природною основою для нашого народу творчого застосування вищих здобутків світової культури в національному житті. У процесі дослідження віри, міфології наших предків нами використано наукові праці М.Гнатюка, М.Драгоманова, І, Нечуя-Левицького , І, Огієнка, Л.Силенка, В.Шаяна та ін. Творчо трактуючи ряд фрагментів, положень та образів, які обґрунтовують відомі дослідники Я.Головацький і С.Плачинда, ми прагнемо розкрити пізнавальне - виховний потенціал стародавньої української міфології.

Дослідні дані свідчать, що міфи були глибоко демократичними за змістом і характером, доступними і зрозумілими для народу, а також для дітей, підлітків і юнаків. Провідним лейтмотивом міфів було утвердження волі і свободи, добра і краси, рівноправності людей, злагоди між ними, взаємопідтримки і взаємодопомоги, любові до природи, відчуття спорідненості з нею. Підкреслимо, що в міфах розкриваються космологічні погляди наших пращурів на походження і будову Всесвіту, на закони, які в ньому діють, на природу та її різноманітні явища. Важливо, що в міфах є чимало ідей про шлюб, родинне життя, гуманне ставлення до дітей, виховання їх на прикладах подвижництва, героїчних "традиціях рідного народу. Із міфів відомо, що наші предки високо цінували родину, сімейну мораль, глибокі стосунки між батьками і дітьми, наступність і спадкоємність поколінь. Це має величезне культурно-історичне, пізнавальне і виховне значення для сучасної молоді.

Віра наших предків концентрувала в собі ідеї, цінності, які сприяли поліпшенню і духовного, і матеріального стану, добробуту народу. Якщо в міфах та легендах, на яких ґрунтувалася віра, наприклад, стародавніх греків, боги прямо не турбувалися, щоб людям жилося краще, то в міфології наших предків майже кожен бог турбувався про людей. Міфи наших предків свідчать, що боги ідуть до людей, живуть разом із ними одними радощами і болями, вчать їх добрим справам, захищають від ворогів, допомагають боротися із злими силами. Наприклад, Сварог - найдавніший Бог Сонця, передає світло своєму сину Дажбогу і навчає людей користуватися вогнем, займатися ковальською справою, Дажбог вірно служить людям, дає їм світло і тепло, захищає їхній домашній затишок, примножує добро, навчає корисних справ, успішно боротися із труднощами життя, перемагати ворогів. Дуже важливим і цікавим із педагогічної і психологічної точок зору був той історичний факт, що стародавні українці вважали себе сонцепоклонниками і в прямому, і в переносному значенні. Знаменно, що найбільшою мірою вони вшановували Сонце як єдине вічне джерело життя.

Вони усвідомлювали, що без життєдайного світила - Сонця немислиме ніщо живе на землі. Міфи свідчать, що наші пращури зачаровано спостерігали, як найбільше диво природи - схід Сонця і з найвищим пієтетом поклонялися йому, Богом Сонця, світла і добра, вічності життя в них був Дажбог. Молоді цікаво знати, що в Києві ще за часів трипільської культури, за даними вчених, був споруджений величний храм-капище Дажбога на Дажбожій горі (нині Хоревиці). За переказами, які збереглися, відомо, що Дажбог народився в сім'ї київського коваля Сварога. Коли в рідному місці почався голод, хлопчик приніс зернятко, посадив його. Виріс чудодійний розкішний кущ пшениці, якою він нагодував людей отже, ще хлопчиком Дажбог навчив людей сіяти пшеницю. Його батько Сварог викував першого в світі плуга, яким син почав обробляти землю. Та ось у країні росі в почався голод. Дажбог і Сварог повезли хліб голодуючим. Дорогою на них чигала небезпека Посланці злих сил воїни Чорнобога напали на валку з хлібом, а Дажбога і Сварога підступно порубали мечами. Боги Вирію оживили обох, взяли до себе. Так Дажбог і Сварог стали богами, бачимо, боги в міфах стародавніх українців виступають заступниками людей і втілюють у собі вищу справедливість, добродіяння і милосердя.

Життєдайне Світило - Сонце вшановувалося під час відзначення свята Коляди - Богині Неба, дружини Дажбога. Ім'я Коляда походить від слова Коло - стародавньої назви Сонця. Найдовшої грудневої ночі Коляда народжувала Божича - сина Дажбога в сагах Дніпра. За Колядою вічно ганялася Мара - богиня зла, темної ночі, привидів, хвороб і смерті. Вона прагнула не допустити народження Божича, знищити його. Наш предки пов'язували збільшення тривалості дня із зростанням молодого Божича, а скорочення дня - з його старінням.
Серед нашого народу популярність сонячного свята Коляди була така велика, що після впровадження християнства ніякі заборони не дія. Такий культурно-історичний, духовний факт примусив православну церкву підпорядкувати цій даті календаря свято Різдва.

Міфи наших предків розповідають про створення світу, таємничий Вирій, головного Бога добра - Білобога і його вічну боротьбу з Чорнобогом - богом зла і темряви, ворогом світла і людей. У міфах йдеться також про найстародавніших наших пращурів оріїв - першоорачів світу і оповитих серпанком легендарності укрів. Можливо, саме від назви "укри" походять святі для нас сучасні назви "українці", "Україна". У наведених вище та подібних до них образах, символах, назвах помітні витоки, першокорені української історичної пам'яті, національної свідомості, ментальності, хліборобських засад життя. Засвоюючи такий матеріал, молодь починає глибше відчувати свою причетність до рідного народу, нероздільність із ним своєї долі, синівську вірність йому.

У міфах , на яких ґрунтувалася язичницька віра, наведені численні духовні факти, що розкривають першовитоки нашої етнічної свідомості, зародки тих ідей, ідеалів, образів і символів, які ми й сьогодні широко використовуємо в мові, мисленні, втілюємо в практичному житті, застосовуємо в вихованні дітей та молоді. Такі духовні цінності тисячоліттями визначали основний зміст життя українців, їхнього самобутнього світосприймання. Так, згідно з міфами, у Вирії, під першодеревом Прадубом, жежить священний "живий камінь" Алатир (алтар, вівтар). Він походить від яйця Першобога стародавніх українців Сокола-Рода, "Живий камінь" Алатир символізує вічність плодючої творчої сили життя, яка криється в незліченній кількості живих зародків і бруньок, що є під священним каменем. За міфами, щовесни Бог Сонця Дажбог засіває землю, води, ліси, людей. Наші предки щиро вірили, що саме в такий спосіб щороку оновлюється життя на наших етнічних теренах і в усьому світі.

Великий виховний потенціал мають міфи наших пращурів про створення світу. Згідно з уявленнями стародавніх українців, Око (Першотворець, Демірунг) - творець Вирію, Всесвіту, Землі і всього сущого. Око в суцільній темряві, безкрайньому мороку пустило чисту Сльозу-Росинку. 3 неї утворився Першоптах-Сокіл. Він мав золотаве пір'я, яке сяяло і освітлювало пітьму. Так виникло першосяйво серед безмежної пітьми. Пустив Сокіл другу чисту Сльозу-Росинку. І впала вона на Око, що почало рости і стало великим островом серед мороку. 3 другої Сльози-Росинки, що впала на острів, утворилося озеро Живої Води. З третьої Сльози-Росинки проросли дивовижні квіти, густі трави на острові і берегах озера. Так утворився острів Вирій з озером Живої Води. Першобог Сокіл зніс золотий жолудь. 3 нього виросло розкішне чарівне першодерево Прадуб. На ньому виросли молодильні яблука невмирущості. Тоді злетів Сокіл на вершину першодерева Падуба. І стала його верхівка вічним місцем Бога (реставрація міфа за С.Плачиндою).

Космогонічні уявлення наших пращурів в основному розвивали мудреці, відуни, волхви - давньоукраїнські жерці, служителі релігійного культу. На думку частини дослідників, уявлення наших предків, зокрема волхвів, про Око як Творця Всесвіту запозичили єгипетські жерці(Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології - К,: Український письменник, 1993, - С.40.). І для молоді цікаво знати, що про Око як вищу божественну силу веде мову і Великий Т.Г.Шевченко в поезії "Юродивий". У нього, як і в інших діячів рідної культури, творчість наснажена ідеями, образами, символами усної народної творчості, зокрема міфології, що надає їй великої впливової сили на читачів, виховання дітей.

У давньоукраїнському пантеоні богів одним із головних був Перун - Бог блискавки і грому. Наші предки зображували його срібночубим, золотовусим, з вогненними стрілами, золотим луком і важким молотом у руках. Природне явище гроза в уяві пращурів була битвою Перуна з Дивами - божествами страху і смерті та бісами, яких посилають Чорнобог, Мара та інші злі сили. По небу Перун їздить на золотій колісниці, в яку запряжено дев'ять крилатих золотогривих коней. Вогненними блискавицями-стрілами він розганяє, знищує злі сили і пускає на землю для людей життєдайну воду.

У фольклорі (піснях, легендах, історичних оповіданнях та ін.) учні зустрічають слово "Дана", не розуміючи його значення. Це слово міфологічного походження. Необхідно пояснювати молоді , що одне з найдавніших і найпоширеніших понять "вода" наші предки завжди пов'язували з Даною - Богинею води, вічно юною, чарівною Дівою і водночас дружиною Вогню (Світовида, Світла). Це вона, за народними уявленнями, породила Любов, трави, ліси , струмки, ріки озера та ін. Цікаво знати, що в народній історичній пам'яті збереглися перекази, згідно з якими храм Дани стояв у легендарному давньоукраїнському місті Дівич-граді (Дівинграді). Важливо також взяти до уваги, що від імені Дана походять назви рік Дніпро, Дністер, Дон, Дунай та ін.

У просвітницькій, виховній роботі з молоддю необхідно підкреслювати, що наші предки схвалювали не нейтралітет, коли творилося зло, а сміливу, наступальну і бойову позицію в боротьбі зі злом, потворністю. Давні міфи зображують Білобога у постійній і невтомній переможній боротьбі з Чорно богом. У цьому розкривається один із найяскравіших, могутніх за силою дії на всі підростаючі покоління символів боротьби добра і зла та перемоги добрих сил над злими.

Наведемо такий приклад із міфів. За Л.Силенком, у степах Оріяни, яка охоплювала частину сучасних етнічних земель українців, починаючи з V тисячоліття до н.е. жило плем'я добричів. Вони вірували в своїх богів, ні з ким не воювали, не їли м'яса, не вбивали тварин. Одного разу до них підійшло розбите росами військо готів, які захотіли зробити з добричів своїх воїнів. Мирне плем'я рішуче відмовилося брати в руки зброю. Після цього готи почали винищувати плем'я добричів. Добричі виявили повне безсилля захистити себе. Ведучи пасивний спосіб життя, вони не були здатні чинити опір розбитому росами ворожому війську. Це кровопролиття побачив із Вирію Перун. Він послав на готів свою вогненну стрілу, перетворив їх у вовків, а добричів - у овець. Відтоді вовки завжди готові пожерти овець, які живуть у вічному страху перед зажерливими вовками. Так Перун покарав добричів, які не продовжували волелюбні заповіді своїх предків, героїчні традиції, не відстоювали добра в боротьбі зі злом і не об'єднувалися в такій священній борні з племенами - сусідами.

Матеріали міфів переконливо свідчать про те, що наші пращури не схвалювали добричів за їхнє розуміння доброти. Коли роси звитяжно билися із зайдами - загарбниками, добричі - співвітчизники росів, не підтримали їх, не надали очікуваної допомоги, не воювали з ворогами рідної землі. Вони не захотіли воювати і з розбитими залишками ворожого війська. Народна мудрість наших предків засуджує таку "доброту", через яку добричі не змогли відстояти свою волю і свободу.

У давньоукраїнських міфах є багато положень, які розкривають героїзм, лицарський дух наших пращурів. Так, високий статус у духовності наших предків займав Тур - Бог сили, лицарської честі і звитяги, заступник воїнів і чередників. Він опікував мужніх, вольових людей, які ставили перед собою високу мету, світлі цілі і досягали їх завдяки розвитку своїх фізичних, моральних і духовних сил. Зазначимо, що з ім'ям Тура волхви пов'язували єднання Неба і Землі. Є відомості, що Бога Тура зображували в образі тура - оленя або тура - бика, який мав десять рогів, на одному з яких містився золотий терем, де була чарівної краси діва. Бог Тур надихав людей на лицарські подвиги, звитяжні справи, захищав їх від підступів Чорнобога, інших злих і темних сил, допомагав боротися з ворогами рідної землі.

Зміст багатьох давньоукраїнських міфів відображає високі регістри людяності, доброти, ніжності і милосердя, Гармонійно поєднуючись із подвижництвом і героїзмом, такі складники національного духу були і є могутнім рушієм історичного поступу нашого народу, гарантом подолання будь-яких труднощів, зумовлених внутрішніми і зовнішніми факторами. Чільне місце у вірі наших предків займали Ор - Бог орачів, Купайло - Бог родючості і врожайності, Жива - Богиня життя, жіночого щастя, Волос (Велес) - Бог музик і чередників, Лад і Лада - Боги шлюбу, родинної злагоди і весни, Жицень - Бог осінніх робіт та і ц, Міфи свідчать, що віра наших предків була гуманною, допомагала жити і боротися, утверджувати активний спосіб життя, оптимістично дивитися в майбутнє.

Стародавні міфи українців е скарбницею ідей, образів, символів, інших цінностей, які свідчать про високодуховні і невмирущі досягнення нашої культури в минулому.
Глибоке вивчення віри наших предків, пізнання змісту, ідейно-художньої спрямованості їхніх міфів сприяє пробудженню і формуванню в підростаючих поколінь історичної пам'яті, національної гідності і самосвідомості, почуття соборності українських земель, державотворчих якостей.

Юрій Руденко,
доктор педагогічних наук
НПУ ім. М.П.Драгоманова