Народ дуже повільно споживає духовні здобутки своїх мислителів. Іноді вони стають більш-менш відомими лише через століття після їхньої появи, коли вже суспільний контекст описаних подій змінився... Для української науки і культури загалом характерне пізнання праць своїх мислителів лише через багато років після їх створення. Це, звичайно, не могло не позначитись на загальному розвитку етнофілософської думки, бо кожна праця, написана у свій час, має прислужитися своїм сучасникам саме в контексті поточного історичного моменту.

...Напередодні монгольської навали і наступу християнської моралі герой повісті Івана Франка Волхв Захар Беркут звертається до Віча такими словами: „Погляньте, чесна громадо, на те наше копне знамено, котре від п’ятдесятьох літ чує наші слова і бачить наші діла. Чи знаєте ви, що виражають його знаки? Святі і поважні старці, батьки наші, зробили його і передали мені його значення: „... Коли життя наверне супротивну хвилю на громаду і загрозить її порядок, – тоді ти відкриєш громаді, що значить се знамено, а заразом відкриєш, що на нім спочиває наше й нашого духа-опікуна благословенство, що відступлення від тої дороги, яку вказує те знамено, буде найбільшим нащастям для громади, буде початком її цілковитого упадку...”.

Що ж ми бачимо сьогодні? В останній рік свого земного життя В. Шаян у статті „Майбутнє України в світлі Книги Велеса” впевнено напише: „Ми є великий історіотворчий рух!”. І далі, розвиваючи цю думку, кине докір своїм послідовникам: „Може зрозумієте нарешті, що я є знаряддям Духу, що творить нову добу в історії. В тій хвилині неважно, скільки досягну за життя... Важне, що створений почин і засіяне зерно”. Водночас, він ставить вимогу до духовного проводу: „Справжній ПРОВІД має обов’язок стояти на сторожі ЧИСТОТИ ВІРИ-ІДЕЇ та не допускати до нечистих і неморальних методів її здійснення. Він не сміє використовувати темноту „незрячої” маси для позірних успіхів і тим самим ставати на шлях демагогії... бо демагогія зробить нас посміховищем історії... ”.

На початку 90-х років, коли свободою слова ще не пахло, нам, тоді ще поодиноким рідновірам, треба було взяти на себе справжню сміливість, щоб сіяти те зерно – відкрито проголошуючи ідеї Рідної Віри і працюючи для їх здійснення. Не раз зазнаючи переслідувань і дискримінації, ми все ж вірили, що ми своєю жертовною працею створюємо міцну основу для своїх нащадків. Однак, уже за 15 років нашої самовідданої боротьби виросло нове покоління, яке в умовах незалежності України, запозичивши наші ідеї, водночас заперечило і відкинуло цю спадкоємність ще за нашого життя! То невже ви думаєте, що це нігілістичне покоління спроможне забезпечити спадкоємність від наших далеких Предків та зберегти Чистоту Віри-ідеї?

Я думаю, що саме настав той час, коли, як радив Іван Франко, слід відкрити громаді, що відбувається, щоб не сталося відступлення від тої дороги, яку вказали наші духовні предтечі. Дехто з рідновірів, осідлавши свого підтоптаного коника, хвацько розмахуючи віртуальною шаблюкою, ще воює з юдо-християнською заразою і досі не помічає, що боротьба точиться в інших сферах та іншою зброєю. Вже на початку ХХ ст. італієць Ю. Евола застерігав своїх послідовників від страшного явища – підміни цінностей. У праці „Окультна війна”, він подав її точне визначення: „В рамки даної проблеми входить уявлення про окультну війну, тобто тіньову війну, що її ведуть ті сили, які можна позначити як сили світової підривної діяльності. Ця війна ведеться такою зброєю і розвертається в таких обставинах, які сучасна історіографія абсолютно не враховує. Для їхнього розуміння необхідна трьохвимірна історія, яка, крім двох вимірів площини, що включає видимі причини (факти і дійових осіб), враховує також вивчення глибини – таємне вимірювання таких сил і впливів, участь яких часто носить вирішальний характер, і які не можливо звести до чисто людського рівня як індивідуального, так і колективного”.

Ю. Евола подає класифікацію тактичних прийомів, які застосовуються у війні глобалістів з етнічними традиціоналістами. Серед них: тактика субституції (заміщення одного іншим, звичайно функціонально схожим, пропаганда підробок під традицію і підміну понять); тактика інверсії (перевертання, викривлення істинних віровчень); тактика рикошета (підрив авторитету традицій чи їхніх лідерів, що в результаті рикошетом віддає по засновниках); тактика розбавлення (навіювання стереотипних уявлень, наприклад, про демократію, братерство, чи прогрес людства, хибність яких не дає змоги виявити справжні причини явищ); тактика змішування принципів з їхніми представниками (тобто змішування принципів з людьми, внаслідок чого відбувається занепад традиційних інститутів); тактика узурпуючого проникнення (чужі сили, проникаючи в організацію, створюють таємний ґрунт для скандалів, внаслідок чого спрямовують увесь рух в абсолютно протилежному напрямку, а його мету викривлюють до протилежності тому, що було притаманне рухові з самого початку). Як бачимо, усі ці форми таємної боротьби з Рідною Вірою вже активно використовуються.

Найбільш негативною тенденцією в рідновірському русі є намагання латентних структур спрямувати цей рух до різних сурогатних форм, щоб перешкодити їхньому природному розвитку. З цією метою спецслужби глобальних господарів фінансують нові „віровчення”, використовують різні форми залучення окремих осіб на створення груп, які привласнюють собі ідею відродження етнічної релігії, створюють засоби інформації, „запозичуючи” вже існуючі назви громад, заголовки книжок і статей язичницьких авторів, щоб тим самим дезорієнтувати і розпорошити й без того ще досі незначні сили патріотів-націоналістів. Такі самодіяльні громади ми вважаємо квазірелігійними групами (від лат. quasi – ніби, немовби) – тобто несправжніми, позірними. Вони на власний розсуд маніпулюють нашими святими назвами: „Православ`я”, „православні рідновіри”, „Коло Свароже” та ін., без усяких наукових підстав легковажно беруться реформувати календар, підставляючи свої власні дати, імена Богів і свят, очорнюють давно визнаних лідерів Рідновірського руху, тим самим дискредитуючи саму ідею відродження Рідної Віри. Нині ми не маємо права замовчувати їхні імена та назви організацій. До таких рухів, які дискредитують відродження Рідної Віри в Україні, на мою думку, належать: інглінги, „анастасійці”, „голяківці”, так звані „вєдісти”, окультисти, всякі медіуми та психотехнологи, що маскуються під Рідну Віру. Насправді вони далекі від витокового арійського політеїзму та слов’янського Всебожжя (пантеїзму), а їхня діяльність цілеспрямовується зовнішніми силами на підміну витокових ідей Рідної Віри. З`являються новітні лжепророки: так звані „першоволхви”, „верховні патріархи всія України-Руси”, „верховні волхви всєх славян”, „князі” (наприклад, Арій, Патер Дий, О. Безверхий, Г.Боценюк, В. Куровський) та ін., яких, без сумніву, можна назвати „підприємцями в релігії”.

Механізм їхніх маніпуляцій свідомістю легковірної пастви досить простий – це використання релігійного блефу. Блеф – це дезинформація, згідно якої щось бажане, але неіснуюче, „існує”. Організація блефу може бути одноосібна або групова. Спецслужби висувають кандидата в чергові „пророки” і створюють колективний блеф, наприклад: „Волхви передали знання такому-то...” (як правило, ними виявляється дід чи прадід блефуючого „пророка”, який „передав знання” своєму онуку і наказав відродити Рідну Віру...). Далі підприємець в релігії здійснює масове навіювання своєї величі: демонструє перебільшене уявлення про себе самого, всією своє поведінкою показує самозавищену самооцінку, аж до вимоги називати себе „ваша святість” чи щось подібне. Іноді його господарі створюють і поширюють міф про його „надприродні” здібності, таємниче „відання”, здатність до зцілення та ін. Причому служби дезинформації, що створюють штучні чутки, використовують усі дозволені і недозволені засоби, аж поки дезинформація не перетвориться в суспільне інформаційне поле, яке відповідатиме підсвідомим бажанням суспільства. Молодь, малообізнана з працями засновників та історією Відродження Рідної Віри в Україні, але вже психологічно готова для сприйняття її ідей, з фанатичним захватом вітає новоствореного гореволхва.

Як бачимо, механізм не новий, але дуже небезпечний: навіть якщо дезинформація буде розвінчана, правдива інформація вже не здатна зменшити вплив дезинформації на суспільство. Отож, як зазначають психологи, існують такі типи штучних підсадних „качок”, які здатні перетворювати дезинформаційне поле на реальність. Такою ж „качкою”, як ви вже здогадались, був і сам Христос. Справжні Рідновіри мусять завжди пам`ятати про те, що ми перебуваємо в становищі неоголошеної інформаційної війни і треба бути готовими відповідати на її атаки.

Вибухівка була закладена в середовище рідновірів ще на самому початку Відродження України в 1990 р.: стався поділ громад на сповідників політеїзму і монотеїзму. Деякі українські патріоти почали підтримувати РУНвіру, вбачаючи в ній свою національну релігію і порятунок. Небагато хто тоді розумів і відчував, що реформована монотеїстична неорелігія не зможе повною мірою задовольнити освічену частину українців і замінити всебожну Віру Предків. Через непорозуміння між представниками монотеїстичного і політеїстичного світоглядів сталося багато суперечок і розбрату. На цьому хаотичному ґрунті і почали виникати нові течії, які привласнювали собі ідею відродження віри Предків і створювали власні віровчення, дуже далекі від витокової основи та реєстрували свої організації під виглядом рідновірських.

Такими слід вважати СРУВ (Собор рідної української віри, монотеїстична течія Олега Безверхого); „Родове Вогнище православної віри” (що експлуатує назву „православ`я”, „запозичивши” її в Київської та Полтавської громад Українських Язичників), не кажучи вже про „Великий Вогонь” (який в Інтернеті дає уроки івриту чи Тори). Ці угрупування займаються різного роду психотехніками, гіпнотичним навіюванням, окультними практиками та медитаціями, нашвидкуруч створеними власними „бойовими мистецтвами” та ін. Такі деструктивні утворення вносять розбрат, плутанину і дезорієнтацію в середовище рідновірів, засмічуючи інформаційний простір. Сьогодні під виглядом рідновірської, видається маса літератури, яку без перебільшення можна назвати спамом (або макулатурою). В Інтернеті, з якого найбільше відомостей черпає наша молодь, цей спам поширюється блискавично. Робиться це аж ніяк не випадково, а цілеспрямовано і з затратами великих коштів. Отже, тут уже давно орудують відомі тисячоліття тому тактики підміни традиційних цінностей. Рідновірам слід мати воістину залізну стійкість і проникливий розум, щоб навчитися розпізнавати псевдорелігії та виробляти імунітет проти квазірелігійних сект і їхніх поводирів. І робити це треба своєчасно, а не тоді, коли за словами нашого справжнього Пророка, Україну „злії люди присплять лукаві, і в огні її окраденую збудять”! Так, мені НЕОДНАКОВО... Тому я сьогодні тут.

Колишній так званий, ФУР (Форум Українських Рідновірів), нині перебуває на стадії трансформації. Спочатку він був сформований з рунвістів та окремих язичників, вигнаних з ОРУ за порушення морально-етичних норм. Саме тому я не брала в ньому участі, хоча мене й запрошували. Через два роки ця структура, за аналогією до створеного мною і моїми однодумцями Родового Слов’янського Віча, поміняла свою назву на „Віче Українських Рідновірів” (ВУР). Що ж, слово ВІЧЕ – хороша слов`янська назва. Нині ми бачимо, що ВУР дав правильну оцінку окремим своїм членам і взяв курс на об`єднання зусиль з ОРУ. Вірогідно, заслуга в цьому належить молодіжній громаді Товариство оріїв „Перунова рать” та її лідерам Будимиру Бабичу і Божедару Марчуку. Отже, паралельно з хаотичним розмаїттям язичницьких конфесій, навіть незважаючи на інформаційну блокаду, все ж таки відбувається природне вияскравлення лідерів рідновірського руху та їх нова структуризація.

Віче – це періодично діюча нарада (з`їзд) керівників рідновірських організацій України. Воно може і повинно виробляти стратегію і тактику нашої співпраці і спільної боротьби. Об’єднання Рідновірів України (ОРУ) як „традиційна конфесія-спадкоємиця релігії Київської Русі” (що зазначено в її Статуті) та Віче Українських Рідновірів (ВУР) мають відмежуватися від псевдорелігійних організацій та течій. Отже, на сучасному етапі накреслилась тенденція до структуризації рідновірських громад за якісним принципом, спрямована на пошуки форм співпраці між рідновірами та рунвістами, які, однак, у своїх релігійно-теологічних поглядах залишатимуться самостійними.

Головним критерієм співпраці стали інтелектуальні та морально-етичні якості лідерів та їхня здатність до взаєморозуміння, що засвідчив ряд проведених спільно акцій та конференцій: Тризна по Великому князю Святославу та освячення його пам`ятника, конференція „Буття Українців”, вимоги земельної ділянки для будівництва храму Рідних Богів, заходи на захист святинь о. Хортиця, урочиста Хода „За Рідну Віру” та Мітинг біля пам`ятника Великому Кобзарю на День Незалежності, паломництво до святинь Хортиці й Кам`яної Могили, Могили Кобзаря в Каневі, до Храму жерця Миробога на Вінниччині та ін.

Рідновіри України, як повноправні учасники світового етнорелігійного відродження також беруть участь (а іноді й виступають ініціаторами) міжнародних рідновірських з`їздів, таких як Родове Слов`янське Віче та Світовий Конгрес Етнічних релігій. Три головні побажання:
1. Рідновіри повинні знайомитись з думками своїх національних мислителів у контексті поточного історичного моменту, а не після їхньої смерті.
2. Ми, засновники Відродження Рідної Віри в України зобов`язані стояти на сторожі ЧИСТОТИ ВІРИ-ІДЕЇ, навіть ціною свого життя, бо ми відповідальні за неї перед майбутніми поколіннями.
3. Всі разом маємо виробляти імунітет від квазірелігійних угруповань і не допускати до святої справи морально-ущербних людей – в цьому мусимо бути послідовними і безкомпромісними.
І на закінчення – знову нагадаю про святі знамена: „Тож стрепенися, Народе мій, від сплячки і в злагоді йди до стягів наших, бо захистить нас на Русі могутній Сварог наш, не боги чужі!”

P.S. Редакція готова розмістити коментарі і репліки всіх зганих автором статті громад та конфесій