Офіційно ми не визнавали незалежності Косова. Але 24 березня відбулося дещо навіть значніше, ніж підписання дипломатичної ноти. У понеділку Рада національної безпеки та оборони схвалила подальше перебування у Косові українського поліцейського контингенту. Оскільки цей контингент займається придушуванням сербського опору, а серби чинять цей опір самопроголошеній албанській державі – «Республіці Косове» - зараз ми маємо повне право сказати, що Україна визнала новий порядок у Косові як гідний пролиття української крові за нього.

Нагадую: все почалося ще у 1999 році, коли НАТОвці розбомбили сербські міста, і під цім бомбовим пресом Сербія надала адміністративні права у Косові місії ООН, яку очолювали представники держав НАТО. Відповідна резолюція РБ ООН передбачала, що ця територія повернеться у склад Сербії в якості автономії. Проте, співробітники органів влади були звільнені, й на інші місця набрані нові люди, переважно албанського походження. Одним із таких органів був суд у Митровиці-Косовській.

Майже дев’ять років колишні працівники суду чекали того дня, коли все утруситься, й вони зможуть повернутись до своїх робочих місць. Така надія зберігалась деякий час навіть після проголошення албанською адміністрацією Косова державної незалежності. Проте, сербська зірка на прапорі Косовської Республіки виявилась чисто декоративною, та у сербському місті чомусь не знайшлось можливості відновити сербський склад органів влади. І, нарешті, не дочекавшись, колишні працівники захопили будівлю силою (http://infoporn.org.ua/2008/03/18/kosovo-2/#more-907).

Якщо би відпустити справу на самоплив, суд у Північній Косовській Митровиці міг стати першим діючим органом влади нової «сербської країни». Але, на сербську біду, поблизу опинились українські миротворці. Звичайно, миротворців під різноманітними прапорами там було багато і усяких, але саме українців пустили впокорювати сербів.

Українці впорались та упокорили, роздавив 2 машини швидкої медичної допомоги та затримавши 53 сербів (http://gov.in.ua/?n=70449). Але серби на здались й атакували будівлю пляшками з пальною сумішшю. Українці вжили сльозоточивий газ – серби відповіли гранатами. Підсумок: 20 поранених українців, із яких один - 26-річний заступник командира оперативного взводу Спеціального миротворчого підрозділу МВС України в Косові Ігор Кіналь - у шпиталі вмер (http://www.wz.lviv.ua/pages.php?ac=arch&atid=63656).

Вмерти в бою – це честь. Вірогідно, й попередні бойові завдання Ігор виконував з честю. Але хіба ж велика шана самих тих завдань? Хіба ж велика користь для України, якій самій загрожують сепаратисти, підтримувати албанських сепаратистів? Нагадаю: лідер «Меджлісу кримськотатарського народу» Мустафа Джемільов підтримав проголошення незалежності Косовим. Це – прозорий натяк на майбутнє Криму. Але чомусь не Крим турбує вище керівництво України.

«Відступ наших бійців у цих умовах з Косова буде ганьбою для них, МВС і України», - сказав міністр унутрішніх справ України Луценко, закликаючи депутатів не голосувати за вивід українського контингенту з Косова (http://novynar.com.ua/politics/23149). РНБО ухвалила доручення урядові «максимально підсилити особисту захищеність українських миротворців, підняти ступінь матеріального заохочення і поліпшити систему контролю за діяльністю з боку Міністерства оборони і МВС України в межах регламентних документів ООН».

Чого варте таке доручення, коли українські бійці в Косові підпорядкуються іноземним командирам, які завжди готові проливати слов’янську кров за свої геополітичні інтереси? Чиї інтереси, чиї гроші захищають українці у Косові?

"Для України це є шансом швидше інтегруватися в сучасні інститути безпеки, підсилюючи як координацію своїх дій з державами-лідерами, так і піднімаючи статус власної безпеки. Для політиків украй важливо зрозуміти, що активне і послідовне виконання миротворчих зобов'язань України є однією з гарантій євроінтеграційних перспектив українського народу", - наголошується в заяві РНБО (http://novynar.com.ua/politics/23454).

«Сучасні інститути безпеки» - це, насамперед, НАТО. Те саме НАТО, з якого прагнуть вийти бельгійці, що на цих вихідних штурмували штаб-квартиру НАТО у Брюсселі. Ханс Ламмерант, активист штурму, заявив з цього приводу наступне: «Бельгійський уряд на словах виступає категорично проти війни. Але одночасно ціла амеріканська армія пройшла через нашу країну, прямуючи до Іраку. Нам кажуть:"Наша країна у НАТО, тому вона вимушена робити це. Зовнішня політика країни обмежена правилами організації". Ось тому ми й виступаємо проти НАТО». Його активно підтримали декілька тисяч бельгійців (http://www.rambler.ru/news/politics/nato/560460323.html).

Зрозумів, читачу? Навіть прості європейці вже дотепкали, що їхні держави більш не є незалежними з тієї секунди, коли вони потрапили до НАТО. А наші «українські» лідери, які на словах виступають за Незалежну та Самостійну, насправді прагнуть українську незалежність поховати разом з нашим миротворцем, що загинув у Косові.