Щорічне урочисте відзначення 14 жовтня річниці створення Української Повстанської Армії вже стало традицією політичного життя України і водночас - індикатором стабільності Української держави та консолідованості українського суспільства. Бійки і лемент на шпальтах газет та екранах телевізорів цього дня і весь наступний тиждень стають першими заголовками всіх українських та "братніх слов'янських" ЗМІ. І схоже, суспільство починає потрохи до цього звикати.

 

Основні заходи цьогорічного святкування (і протидії святкуванню) Дня українського війська традиційно відбулись у Києві. На відміну від минулорічної акції, цього року урочистості не розійшлись із днем утворення УПА. Підготовка до відзначення 64-ої річниці з боку патріотичних сил розпочалась за декілька місяців до проведення маршу: в мережі Інтернет було розпочато широку рекламну кампанію, створено спеціальну веб-сторінку оргкомітету акції, на вулицях столиці різними патріотичними силами проведено інформаційну кампанію щодо урочистостей на свято Покрови. Головними організаторами суботньої акції виступили політичні партії ВО "Свобода", Українська Національна Асамблея, громадська організація

"Патріот України" та Молодіжний Націоналістичний Конгрес. До маршу також доєднались Українська Націонал-Трудова Партія, Конгрес Українських Націоналістів, "Національний Альянс", "Тризуб", "Характерне Козацтво" та ін. націоналістичні сили. Тим не менше, попри зовнішню монолітність національного блоку без внутрішніх інцидентів не обійшлось.

Перш за все хотілось би зауважити традиційну незгуртованість і тягу до булави всіх українських патріотів разом і кожного зокрема. Передивляючись в Інтернеті веб-сайти організацій-учасників маршу, не могли не здивувати спроби багатьох з них "переплюнути" одне одного, прийти на Майдан Незалежності раніше за всіх інших і зайняти найвигідніші позиції для політичної самореклами. Особливо на цьому поприщі відзначилось київське МНК. Проте, як стало зрозуміло, найоперативнішою виявилась міліція.

 

В ніч з п'ятниці на суботу націоналісти розкинули на Майдані декілька наметів, які правоохоронці за чиєюсь постановою спробували тієї ж ночі прибрати. Розрізавши площу залізними щитами вздовж лінії Хрещатика, міліція унеможливила проведення будь-яких акцій біля обеліску України. Ще з ночі головну вулицю країни перекрили, щитами і залізним дротом було заблоковано бічні під'їзди до Хрещатика. Вже з ранку 14 жовтня стало зрозуміло, що своїх погроз влада дотрималась і урочисту ходу ветеранів УПА зірвано. З урахуванням нових обставин, організаторам довелось цілковито перекроювати план заходів.

Прихильники визнання ОУН-УПА почали концентруватись на Майдані біля арки вже з 8:00. Паралельно біля пам'ятника Леніну на іншому боці Хрещатика збирались активісти лівих, націонал-більшовицьких на антифашистських ініціатив на чолі з Наталією Вітренко, що давали про себе знати гімном СССР та істеричним лементом гучномовців. На Майдані - спів повстанських пісень і спокійна атмосфера непорушності святих устоїв державності, в очах патріотів - готовність дати відсіч будь-якому окупанту. Близько 10:00 націоналісти почали шикування у колони і широким потоком рушили у бік Михайлівського собору, від якого процесія повернула до Софіївського майдану. Стало зрозумілим, що епіцентр усієї акції перенесено саме сюди, під стіни нерушимої української святині - на місце визначних перемог і гірких поразок.

 

Під мурами Софіївського собору колони націоналістів досягли чисельності більше 3000 чол. Тут же під воротами храму під охороною харківської організації "Патріот України" відбувся урочистий молебень за упокій полеглих борців за волю України. Було привселюдно зачитано довгий список жертв комуністичного режиму, серед яких Євген Коновалець, Олег Ольжич, Степан Бандера, Олена Теліга, десятки імен з мільйонів вбитих, закатованих, вигнаних з домівок і заморених голодом.

Приблизно об 11:30 з дружнім вигукуванням патріотичних речівок до мітингу доєдналась організована колона скінхедів з Української Націонал-Трудової Партії, вдихнувши у натовп хвилю бойового духу, до того часу вже розгубленого за співом "пораженських" пісень. З приводу участі УНТП виник другий неприємний інцидент. Щойно колона близько сотні українських скінхедів під супроводом спецпідрозділу "Барс" влилась на Софіївський майдан, як частина мітингуючих, відчувши недолугість власної "шароварщини", спробувала "перевести стрілки" на рішучу і радикальну молодь. Серед присутніх дуже знаково виглядав суб'єкт педерастичної зовнішності, який голосно намагався довести оточуючим, що патріоти з УНТП - провокатори, оскільки носять мілітаристський одяг і червоно-чорні пов'язки на обличчях і, на відміну від таких як він, більше схожі на внуків українських повстанців. Окремо слід сказати про відверте небажання оргкомітету акції внести УНТП до списку офіційних організаторів, не зважаючи на те, що саме скінхеди і футбольні хулігани з УНТП традиційно найактивніше протистоять червоним українофобам на вулицях столиці.

 

По закінченні молебню близько 12:00 розпочалась політична частина заходу. Слово перед натовпом взяли Євген Гірник, Левко Лук'яненко та голова ВО "Свобода" Олег Тягнибок. Депутат Євген Гірник наголосив, що будь-які евроінтеграційні прагнення України залишаться блефом, допоки ми не усвідомимо своєї національної спадщини. Він підкреслив: "Не буде европейської України без української України".

Піком офіційної частини акції став виступ депутата Львівської обласної ради Олега Тягнибока. У своїй натхненній промові він наголосив на тому, що Українська держава залишатиметься українською лише за формою до тих пір, поки нинішня "помаранчева" влада не визнає її правонаступницею від УНР, ЗУНР та Української Самостійної Соборної Держави, проголошеної у Львові 30 червня 1941 р. Олег Тягнибок нагадав Президентові та його політичній силі ті обіцянки, які вони давали українському народу щодо визнання збройної боротьби за державну незалежність, провадженої під проводом Організації Українських Націоналістів у 1930-1950-ті рр. На закінчення свого виступу голова ВО "Свобода" зачитав текст указу "Про визнання національно-визвольної боротьби ОУН та УПА за державну незалежність України", який після мітингу було передано до Секретаріату Президента для підпису Віктором Ющенком. Як вже стало відомо пізніше, Президента у столиці не знайшли - у день вшанування українського війська він порахував доречним відкривати у провінції пам'ятники мертвим козакам, в черговий раз знехтувавши живими упівцями.

 

Як повідомила прес-служба Президента України, указ про "визнання" національно-визвольної боротьби УПА був підписаний Віктором Ющенком перед його від'їздом з Києва зранку 14 жовтня. Беручи до уваги відверте ігнорування останнім ветеранів та очевидне затягування остаточного вирішення питання реабілітації ОУН-УПА, складається враження нещирості пана Ющенка. Його жест по відношенню до борців за волю України швидше нагадує подачку, зроблену більше з вимушеності, ніж зі щирого бажання покласти край історичній несправедливості. "Експертні висновки", багаторічні зволікання на тлі становища у теперішньому парламенті роблять крок Ющенка звичайною насмішкою над ветеранами. Саме тому, не приховуючи дворічної відрази, не забувши жодної помилки і не простивши жодної зради, ми виносимо свій остаточний вирок: Україна потребує української влади. І вона її отримає!