Загадка:
в якій країні найбільш високооплачувані клоуни?

Уявімо собі ситуацію: до простого роботяги Задрипанського хутору при-йшов голова сільради (мер, губернатор, тощо) та й каже – «Ми тут із секретарем сільради домовилися про те, що відберемо в тебе садибу, а сам ти будеш у нас наймитувати 5 років. Що ти на це скажеш, пристаєш?» Темний, забитий селюк благальним тоном просить – «ви хоч «бомагу» покажіть, що саме так вирішили, чи є там які печатки, і чи дільничний не проти». На що отримує відповідь: «Ти не переживай, ми усім писарям та дільничним виділимо по кілька надщерблених горшків із твого майна – то вони й підпишуть. Ти тільки ось палець у каламар мокни та приклади до «бомаги», що ти не проти». І зачумлений селюк так і поступає. Так починається епоха просунутої демократії в Задрипанському хуторі.

Останні кілька місяців Україну лихоманить: Верховна Рада з її скляним куполом усе більше нагадує серпентарій, новини – історію хвороби, а все разом театр абсурду Віктюка, де кожен кожного по черзі. Ситуація дуже подібна на ту, що мала місце у 1917-1918 рр.: кілька центрів влади, територія дії яких обмежується столом засідань; укази, які нікого не зобов’язують і не надихають; призначення вищих чиновників, які обіймають посади по кілька днів чи навіть годин; безкінечні мітинги, де німі виступають перед глухими, а «санітарів» із замашними кийками більше ніж «небайдужих»; зрештою розгул отаманії – у Донецьку своя республіка, у Криму своя, мародери (по-сучасному рейдери) втратили страх, а кримінал знову став надавати перевагу кулі перед судовим розглядом. Все це симптоми руїни: коли на тіло починають сідати мухи, а в країні активізуються мародери, можна бути певним – із ними «не все гаразд». Складається враження, що хтось (не будемо показувати на пейси) дуже хитрий спеціально доводить ситуацію до абсурду, а виконавців до маразму. І тоді з’явиться хтось білий та пухнастий (жодних асоціацій) і скаже «Досить» та… знову, як і в 2004 р. отримає мандат на пограбування країни від імені народу, прикриваючись демагогічними гаслами, але «залізною косою (тьху, лихий поплутав) рукою».

Думаю ще не один психіатр захистить докторську дисертацію за темою – «Ескалація синдрому Ваньки-дурника в українських владоможців в період загост-рення весняного авітамінозу 2007 р.» – та нам, українським патріотам, від того не легше. Нам немає куди тікати – «все наше тут», як співає гурт «Сокира Перуна». Тому настав час глянути на ситуацію з рівня принципів, а не нюансів, реалій, а не нав'язуваних суспільству ілюзій. Тільки знаючи на що хвора держава, та називаючи речі своїми іменами, можна намагатися скласти стратегію виходу з кризи і рухатися в правильному напрямку. Бо нинішні владні угруповання ні того ні іншого не знають, тому принципом їхнього руху є наявність лазівки, а не усвідомлення правильності обраного шляху.

Найперше потрібно відповісти на прості запитання: якою є форма державно-го правління в Україні, яким є політичний режим, чи він корисний для суспільства, і як він зміниться з виборами. Конкретно йдеться про способи заповнення вищих державних посад, взаємини між владною елітою та суспільством, стимули до діяльності та систему цінностей владоможців. І тут, дивлячись правді в очі, ми мусимо сказати, що в Україні наявна влада небагатьох - жадібних і багатих (за Платоном), себто класична ОЛІГАРХІЯ. З чого це видно – Верховна Рада давно стала ледь не спадковою, дві третини депутатів сидять під куполом від першого скликання, а інша третина – «нова кров» - брат, сват, кум Президента, син прем’єра, барський писар (журналіст), барський лабух (співак), барський скарбник, барський водій, барський охоронець. Кожен поважаючий себе олігарх засідає у Верховній раді зі свитою. Саме тому вона нагадує скіфський могильник, в якому колись ховали вельмож із усім почтом. Для повної подібності серед депутатів бракує хіба що панський коней, але із введенням імперативного мандату, можна і їх очікувати. А що, копитом дуже зручно давити на потрібні кнопки, а при нагоді то й лоба опозиції пропечатати можна. Щоб бідні депутати не мучили свої кулаки об нахабну журналістську пику. Принцип таємних домовленостей вождів кланів, ручне управління процесами (таке, що залежить виключно від настрою того, хто приймає рішення), купівля та перепродаж депутатських душ, торгівля посадами, можливість вирішення будь-якого питання державної ваги за гроші – все це явні ознаки олігархічного правління. А воно й не може бути інакше, якщо при владі підприємці. Вони звикли вирішувати будь-яку проблему за допомогою грошей, і діють за звичкою. Їх мало турбує, що те, що на рівні бізнесу називається вдалим маркетинговим ходом у політиці має назву корупція.

Та якби проблема була тільки в купівлі посад, то ще нічого, але вони купують і громадську думку. Точніше через продажні ЗМІ підтримують рівень обізнаності людей з політичними процесами на рівні, що не дозволяє пересічному громадянину не тільки аналізувати ситуацію, а й навіть скласти про неї комплексне враження. Політичні рішення на межі маразму, які приймаються протиборчими сторонами, викликають у народу перегрівання мізків, інтелектуальний ступор та повну втрату зацікавленості у політичному результаті. Можна сміло констатувати практично абсолютну відособленість влади та суспільства. Пояснювати це задовгим періодом соціальних реформувань, спадком СРСР, коли влада завжди була проти народу, буде тільки почасти вірним. На нашу думку тут ідеться про глибинні процеси, пов’язані із переглядом базових суспільних цінностей, нав'язуваних нам Заходом. Йдеться про так звану демократію, та навколодемократичні процедури.

На самому Заході ми бачимо дві цілком протилежні тенденції – в Європі подальша лібералізація та демократизація, яка і є причиною повного занепаду моралі, вигнання у гетто людей із природньою системою цінностей, перетворення суспільства на укурених, стурбованих тяжкою долею гомосексуалістів, троцькістів та китайських панд, дегенератів. Панування в країнах Західної Європи бездумної демократії та лібералізму є прекрасним свідченням того, що ці ідеології якнайкраще сприяють тільки зростанню наркоманії, сексуальних і всіляких інших збочень, па-дінню освітнього рівня, народжуваності та вихованості громадян. По суті їх перетворено на сите бидло. Проти цього уже активно виступають нові члени ЄС, зокрема набожні католики поляки.

А друга тенденція спостерігається в США. Після вдалої провокації ЦРУ з підривом ВТЦ зомбоване американське суспільство «випало в осад», а після появи ще й білих порошків впало в стан тотальної істерії, яка вдало підігрівалася неоконсерваторами (саме так вони себе називають) з оточення Буша. Їм вона була потрібна для розв’язання рук – занадто демократизована «американська нація» блокувала занадто багато зовнішньополітичних ініціатив клані Бушів-Чейні. Він часів батьків-засновників США світ став значно прагматичнішим, а найбагатші стали несказанно багатими. Настільки, що вирішили за дуже великі гроші купити те, що не купується - світ. А так як американці, уповаючи на демократичні процедури, звично сунуть носа у геополітичні розваги членів Тристоронньої комісії, Більдерберського, Римського і інших масонських клубів, то було вчинено «маленькій піф-паф», роздуто істерію терористичної загрози та запропоновано населенню дуже просту схему - СВОБОДА В ОБМІН НА БЕЗПЕКУ. Залякані американці радо погодилися, ЦРУ перестало висаджувати в повітря хмарочоси, а неоконсерватори з уряду отримали можливість не оглядатися на те, що скажуть поки непідконтрольні ЗМІ (в них і такі є) та народ.

Іншими словами – УРЯД США РОЗПОЧАВ ТОТАЛЬНЕ ЗГОРТАННЯ ДЕМОКРАТІЇ У СВОЇЙ КРАЇНІ, ІЗ ПАРАЛЕЛЬНИМ ТОТАЛЬНИМ НАВ’ЯЗУВАННЯМ ЇЇ ПІДКОНТРОЛЬНИМ КРАЇНАМ. Мета дуже проста – в умовах демократичного бедламу можна за гроші купити будь-який уряд, президента, тощо. А коли усе буде скуплено, можна твердою рукою навести порядок, поставити на чолі країни цього ж купленого президента-диктатора та експлуатувати країну без жодних проблем. Техніка дуже стара, відпрацьована США та СРСР практично на всіх країнах третього світу. Тепер ви розумієте чому так казиться спадкоємиця СРСР – Росія – поки не їхня куплена маріонетка сидить в чільному державному кріслі України. Ось на цьому геополітичному рівні і відбувається зараз боротьба за Україну, а не в Конституційних судах, ЦВК, Президентському секретаріаті, Уряді України чи деінде. Нас досі масовано оболванюють нюансами: ми обов’язково маємо знати в який день тижня зірки складуться найкраще для четвертого указу президента, нам пропонують подискутувати чи повинні депутати казати «Ave» при проголошенні їх заяви про складання депутатських повноважень і т. д.

Панове – відкрийте очі. Чи вам сказали наші демократичні ЗМІ про що домовилися одноосібно Ющенко із Януковичем (точніше світові потуги які за ними стоять), що останній погодився на вибори. Чи ви знаєте якою була роль Юлії Тимошенко, яка офіційно не брала участь у перемовинах, але як топ-гравець залишилася задоволена ними. Чи ви знаєте, панове, який відсоток голосів виділено кожній із парламентських партій на майбутніх виборах. І скільки відсотків виділили на всі інші партії. А в тому, що уже поділили сумніватися не приходиться – бо ділити заздалегідь звикли і ті і інші. Ми не маємо відповіді як запобігти тому про що було сказане вище без масової підтримки свідомих, думаючих громадян. Тож думаймо спільно.

Та все, про що писалося вище не є несуттєвим дріб’язком. Нація з такими симптомами, як у нас зараз, знаходиться на межі або соціального вибуху (як альтернатива військового/двірцевого перевороту), або ж остаточної втрати національної, а далі і державної, ідентифікації та втрати державності. Не виключено, що повзучий двірцевий переворот уже має місце, просто ще не перейшов у зовнішню фазу. І не забудьте мудрі слова знавця античної демократії Платона: Олігархія – це влада небагатьох - жадібних і багатих. Подальше зростання майнової нерівності, обурення бідних проти багатих призводять до повстання. Коли воно закінчується перемогою бідняків, ті знищують або проганяють багатіїв і встановлюють владу народу - демократію, яка є ще гіршою формою правління, ніж олігархія. З демократії виростає її продовження і протилежність – тиранія.