Розповідають, що Йосиф Сталін був глибоко розгніваний тим, що чільники близькосхідного державного утворення під назвою Ізраїль, яке ніколи б не виникло без допомоги батька всіх народів, після проголошення незалежності несподівано відмовились виконувати найголовнішу попередню домовленість про будівництво комунізму в юдейській країні. І це тим більше було обурливим явищем, що комуністичну перспективу для всіх народів, націй та племен земної кулі у своїй “обгортці” висунули і намагались реалізувати саме їхні галахічні одноплемінники - Карл Мардохай Маркс, Лейба Бронштейн-Троцький, Лазар Каганович і їм подібні кровожерливі діячі-упирі світової пролетарської революції. Самі висунули – самі відмовились, пошивши обдурених пролетарів усіх країн в безрозсудні дурні.

Напевне що і Йосиф Віссаріонович відчував себе розведеним лохом, коли юдейські “революціонери” не захотіли бути однією з ланок співдружності країн соціалістичного табору. Але, усвідомивши, що так звані «правила гри» в ході самої юдо-комуністичної гри докорінно, без ніякого попередження змінились юдейськими партнерами, розлючений товариш Коба розпочав люту боротьбу з безрідними космополітами. І не зважаючи на результати тієї боротьби, Сталіну слід віддати належне – він хоч і запізно, але таки зрозумів власну помилку. Він не мав права забувати, що сини сіону ніколи, ні за яких обставин не грають за єдиними правилами з гоями. Більше того, – якщо ці правила вигадані самими юдеями.

Такий урок як стародавньої, так і недавньої історії. І хіба не скорботно спостерігати за підозрілими, хотілося б гадати спровокованими спадкоємцями безродних космополітів, діяннями помаранчевого гаранта, які привели до повного ігнорування скромних народних сподівань і перекручення з точністю до навпаки ідеалів Майдану. Неадекватність фразеології висловлювань, планів та намірів гаранта порівняно з необхідними заходами для порятунку залишків української нації разюча. Постійні дифірамби якимось міфічним ліберальним цінностям, маніакальне бажання пришвидшити розпродаж української землі, коли вже будь-якому найтупішому простаку зрозуміло хто стане феодалом-рабовласником, а хто раболіпним невільником-кріпаком, намагання уникнути пріоритетної державної проблематики сьогодення заради зосередження уваги на другорядних питаннях так званих мистецьких арсеналів — ось далеко не повний перелік дивовижних месіанських метаморфоз. Ходять навіть настирливі чутки, що гаранта під виглядом отруєння підмінили, бо як інакше пояснити діаметрально-протилежну позицію Віктора Андрійовича – претендента на президентську посаду, який був категорично проти перетворення землі на товар і нинішнього гаранта, який категорично за позбавлення українців останнього засобу виживання – рідної землі.

В цей же алогічний ряд неадекватностей вписується пропозиція гаранта щодо запровадження однакової кримінальної відповідальності за заперечення Голодомору, як і Голокосту, озвучена на 1-му засіданні Координаційної ради з підготовки заходів до 75 роковин Голодомору 1932-33 років 19 березня поточного року в Українському Домі. На перший погляд – було б заманливо застосувати європейські підходи до покарання за нехтування пам'яттю невинно убієнних до нинішніх україножерів - спадкоємців комуно-юдейських інквізиторів 30-х - 40-х років XX століття. В Австрії, наприклад, тільки за словесне заперечення факту Голокосту, або лише за намагання науково дослідити наявність чи відсутність газових камер в концтаборах Третього Райху можна загриміти до буцегарні років на 20! От би нам такі порядки! - подумає дехто з радикальних, але клаповухих, українських патріотів. Будь-ласка. Матимемо саме такі порядки. Щойно Верховна Рада підтримає ініціативу гаранта і прийме відповідний закон, що прирівнюватиме Голодомор до Голокосту і кожен з українців негайно отримає безпрограшний шанс на повноцінну відсидку за неналежний скептицизм до явища Голокосту. Можна зрозуміти запопадливість деяких персоналій з оточення гаранта перед ізраїльтянами, яку вони проявляють, маючи на меті добитись офіційного визнання ієговообраними Українського Голодомору в обмін на тюремну відповідальність пересічного українця за необачне слово про Голокост. Однак, чи уявляють собі ці персоналії наслідки їхньої запопадливої ініціативи? Чи допустиме подібне гендлярство пам'яттю мільйонів загиблих від голодної смерті? Розпитайте ще деяких живих свідків, і вони вам по-секрету розкажуть, як у довоєнні роки можна було лише за споконвічне українське слово жид негайно присісти років на 10 за грати. І нехай ніхто не тішить себе ілюзіями про начебто рівноправність громадянських позицій в даному контексті. Нікуди не ділось, а тільки засяяло новітніми сліпучими райдугами явище рівних, а серед рівних ще рівніших єговообраних перед законом. Хто поцупив мільярди українських коштів, той і купить будь-якого юриста, адвоката, суддю, прокурора чи іншого посадовця. Українські сіромахи в разі гендлярської зрівнялівки Голодомору з Голокостом, як завжди, не матимуть ніякої протидії від свавілля функціонерів новітнього неоліберального іга.