Рідновірський інформаційно-аналітичний ресурс Головна Реєстрація Вхід
Головна » Статті » Суспільство

ЦНОТЛИВІСТЬ - РОДИННИЙ ОБЕРІГ НАЦІЇ
1. ПРИЧИНИ ВИМИРАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛЮДНОСТІ

До вітчизняних прогнозів ненормальної демографічної ситуації в Україні додались й ООНівські. Вони підтверджують те, про що ми вже знаємо, але ніби не усвідомлюємо: до 2050 р. українців в Україні залишиться 20-25 млн., тобто лише 40-50% від того числа, із яким переступили межу третього тисячоліття.

Мета цієї лекції - донести народу України інформацію про морально-етичні та духовні проблеми вимирання української людності та надати шляхи до подолання цієї духовно-моральної кризи.

Мораль, як одна з основних складових частин духовності, є сукупністю правил і норм поведінки, які забезпечують людській спільноті загалом і кожному індивіду зокрема можливість існування в цьому світі. Дві кардинальні підвалини лежать у будівлі людської моралі: стосунки сильного і слабкого та стосунки чоловіка і жінки, що забезпечують продовження роду. Зосередимось на другій підвалині - продовженні, або відтворенні роду. У людській спільноті має місце два види статевих стосунків: полішлюб, або полігамію та моношлюб, або моногамію. В первісному суспільстві, яке тривало мільйони років, переважала полігамія; починаючи з т.зв. стародавнього світу (5-4 тис. р. до н.л.) перевагу мала моногамія. Кажемо саме про перевагу якогось із видів статевих стосунків, бо в абсолютному виразі вона ніколи не існувала. Можна припустити, що і в первісному суспільстві зустрічались двоє закоханих, які не уявляли собі статевого життя з іншим, так само як і в найбільш суворих суспільствах, де подружня невірність каралась або карається смертю, завжди знайдуться "влюбливі", які не задовольняться єдиним коханням. Отже, йдеться про співвідношення полігамії і моногамії на різних етапах існування людини та про їхній вплив на відтворення людності. Полігамія є характерною моральною нормою первісного суспільства, в якому люди живуть племенами і в силу примітивних засобів для існування можуть тільки колективно вижити.

Поступовий перехід від рослинної їжі до полювання на диких тварин, згодом приручення і домашнє розведення їх (тваринництво), далі землеробство, поділ праці і спеціалізація занять, перетворення сильними слабких у рабів як джерело статків привели до накопичення багатства, яким сильні не захотіли ділитися зі слабкими, отож виникає приватна власність з атрибутами, які мали її захистити: сім'єю і державою. Сім'я - це організована форма моногамії і моральною стає саме вона.

Нас цікавить питання, чи існують стосовно відтворення людських спільнот розбіжності між полігамією й моногамією? Існують і дуже великі, вони навіть є діаметрально протилежні. Полігамія не сприяє відтворенню людського роду, моногамія - навпаки. Причин тут багато, найвагоміші такі. По-перше, біологічні. Жінка, яка знає багатьох чоловіків, відносно рідше вагітніє у порівнянні з тією, що знає одного чоловіка. Це пояснюється біологічною природою запліднення, більшою інтенсивністю руйнування статевих клітин, що надходять від багатьох чоловіків.

Полігамія є першопричиною цілого букету венеричних хвороб: трихомоніазу, гонореї, сифілісу, хламідіозу, а тепер ще й СНІДу. Усі ці болячки ведуть до захворювань статевої сфери і безпліддя, передовсім серед жінок.

Порівняно недавно генетики відкрили таке явище, як телегонія. Суть його полягає у зв'язку цноти з якістю суспільства. Вирішальним є вплив на дитину першого в житті жінки чоловіка. Саме він закладає генофонд, навіть коли жінка народжує дитину від іншого чоловіка, тобто він є генним батьком її майбутніх дітей.

Видатний учений Ломброзо, досліджуючи родоводи багатьох відомих і простих людей, довів, що доброчесні характеристики батьків передаються у спадок менше, ніж згубні, передаються також і хвороби, причому в гіршій формі. По-друге, соціальні причини. Полігамія, коли вона стає аморальною, призводить до такого явища, як штучне переривання вагітності. Людям, що живуть у полігамії, не до народження дітей. Статевий акт для них - не засіб продовження роду, а засіб отримання чуттєвого задоволення, нарівні з вином, гулянками тощо.

Єдиним критерієм правильності теоретичних міркувань є практика. Історія відтворення людської спільноти дає переконливі докази наведеним постулатам. Перші сучасні людські цивілізації виникли в стародавніх Єгипті, Китаї, Індії, Вавилоні, Ассирії та Оратанії, тобто Трипільській Праукраїні. Показовим є порівняння їх. Усі вони зробили неоціненний внесок у розвиток духовності, науки, культури, мистецтва. Була, однак, між ними одна суттєва різниця - ставлення до сім'ї. В Оратанії, Китаї та Індії сім'я була культом, її охорона стала першим родовим та державним пріоритетом. Згідно із законами Ману (Закони Ману та Віди до країн Сходу були принесені стародавніми орійцями, тобто прукраїнцями), кожного, хто прагнув одружитися, ретельно досліджували як чоловіка. Жоден рахман (у Індії брамин) не одружувався з дівчиною, що мала спадкові хвороби, якою б багатою вона не була. У трактатах з медицини в давньому Китаї та в індійських Аюр-відах (науках життя) цілі розділи відведено питанням шлюбу та дотримання статевої гігієни.

Нічого подібного не бачимо в давньому Єгипті, де духовність та мораль насаджувалися левітами - жерцями відвертого дияволізму. Тут процвітає полігамія, більше того, буденним є подружнє життя між близькими родичами. Так, діти фараонів брали шлюби між собою, щоб легше утримати владу. Юдейська Тора, а згодом і біблійний Старий Заповіт також пропагують статеві відносини між родичами. Згадайте хоча б дочок Лота, які мали статеві контакти з власним батьком. Шлюб та статевий зв'язок між близькими родичами призводить, як відомо, до виродження потомства.

Отож людність в Оратанії, Китаї та Індії потужно збільшувалась, а в Єгипті занепадала, поки остаточно не була звойована арабами і не розчинилась в їхньому морі.
Тут можна зробити певний відступ і навести цікавий історичний факт. Звичаєвий-родовий спосіб життя забороняв шлюби між родичами аж до сьомого коліна, виходячи із відичних знань та історичного досвіду. Стародавні дохристиянські волхви особливо пильнували за "коронованими" сім'ями, і це слід поставити їм у заслугу. В школі нас учили, що київський князь Ярослав діяв мудро, породичавшись з монаршими династіями Європи. Хай вам при цьому буде відомо, що не він слав сватів до Польщі чи Франції, а навпаки, до нього засилали, бо Київська Русь на той час мала значно міцніші духовні, економічні та військові позиції у Європі, ніж інші держави.

Повчальні ідеї щодо відтворення людності знаходимо в давніх Греції та Римі. У Спарті допускалась полігамія. Якщо чужа дружина подобалась юнакові, він міг жити з нею, правда, попередньо спитавши дозволу у її власного чоловіка. Платон висуває ідею добору подружніх пар. На його думку, найкращі з чоловіків мали поєднуватись з найкращими із жінок і такі шлюби мала підтримувати держава, шлюби гірших мали всіляко обмежуватись. Ми й досі захоплюємось зображеннями давньогрецьких атлетів, їхніми містами з ваннами й лазнями, але давні греки залишили нам на своїх вазах та чашах і сцени п'яних оргій, що стали масовим явищем і не сприяли відтворенню людності. У давньому Римі розвинулись гірші традиції попередників. Чистота сімейних стосунків тут була зневажена. Римським внеском у відтворення людності став погляд на шлюб як на тяжку ношу, яку варто нести лише заради матеріального збагачення. Тут народилась традиція, яка в кінці XIX ст. у Франції набула форми афоризму: "робіть не дітей, а заощадження". Вільні люди Риму обмежували дітонародження, широко застосовували аборти, життя проводили в любовних утіхах і гулянні. Результат відомий: вони були покарані слов"янськими народами, які за своєю звичаєвістю були набагато моральніші. З I до початку XIX ст. людство зросло до одного мільярда, або більше ніж у 60 разів. Можуть заперечити, що цьому сприяли досягнення науки, зокрема медицини. Ні, до XIX ст. медицина залишалась абсолютно безсилою щодо зниження смертності людей, в першу чергу, від основної причини - епідемічних хвороб. Саме переселення народів, хрестові походи, безперервні війни призводили до масового поширення епідемічних хвороб та розпусти. У XIV ст. епідемія чуми під назвою "чорна смерть" знищила четверту частину тодішнього людства. Не медицині, а високій моральності панівної європейської нації - русинам (українцям) мають завдячувати за свій порятунок народи Європи. Перейнявши високі духовні та моральні сімейно-родові цінності, подолавши згубні традиції відтворення нащадків у давніх Греції і Римі, Європа потужно нарощувала число своїх мешканців.

Про сімейну мораль цього періоду можна довідатись із праць багатьох видатних мислителів, як-от Томас Мор чи Томмазо Кампанелла. Зокрема, про те, що особам, які мали статеві стосунки до шлюбу, вступати в нього заборонялось, на них накладалось суворе стягнення; батьки, що не уберегли цноту своїх дітей, були поганьблені. До шлюбу допускались здорові пари. Подружня невірність першого разу каралась в'язницею, а повторна - смертю. Усе, що стосувалось відтворення потомства, мало бути першочерговою турботою держави. Звісно, на практиці не всі ці норми дотримувались, але відповідна громадська атмосфера була забезпечена.

Духовна та моральна чистота народу Київської Русі, а потім України була справжнім взірцем для всіх націй та народів Євро-Азійського континенту. Такий високий рівень духовності та моралі забезпечувався наслідуванням орійської звичаєвості. З татаро-московським спаленням Києва у 1482 році та наступним просуванням у ХVІI ст. в Україну з московських земель юдо-християнської релігійності спостерігається поступовий занепад цих якостей і на теренах України.

Перелом настав у ХІХ ст. Велика французька революція проголосила нові моральні цінності. Її гасла - свобода, рівність, братерство; кожна людина - коваль свого щастя. Держава, як апарат пригнічення людини, мала вмерти. Франція - держава, що побудована на юдо-християнських засадах, і її ідеї поширились переважно у т.з. християнському світі. Реалізація ідей французької революції пішла двома шляхами. Хронологічно перший полягав у тому, щоб поновити колективну власність (як у первісному суспільстві) і зробити всіх людей рівними й щасливими. Реалізувати цей шлях у Західній Європі не вдалося, в тодішній Росії, як виявилося на наше горе, вдалося. Моральний кодекс будівничого диктатури пролетаріату, соціалізму і комунізму формально не визнав повернення до полігамії як моральної норми за колективної форми власності, але фактично було зроблено все, щоб ця полігамія переважала у відносинах чоловіка і жінки. Згадаймо, українська народна родова мораль у нашій країні була розтоптана, а Відо-Вістична, Звичаєва духовність принижена. Мільйони, переважно чоловіків, надягли однострої і пішли на "гражданскую" та інші війни; мільйони, переважно чоловіків, були заслані в табори, що призвело до різкої диспропорції у співвідношенні чоловіків і жінок. Формально моногамна молода сім'я, однак, перші 10-15 років подружнього життя, коли й відтворюється потомство, жила по "общагах", нерідко в різних кімнатах. Чомусь щорічно мільйони радянських чоловіків і жінок за профспілковими путівками порізно їздили в санаторії й курорти (сімейні путівки починались десь на рівні функціонерів обкому партії).

Уся оця руйнація нав'язала нам полігамію, з усіма її наслідками. Річ не лише в масовому поширенні так званих "випадкових статевих зв'язків", а в шлюбній реальності. Наводимо дані за 2001 рік: в Україні зареєстровано 309602 шлюби і 181334 розлучення, або 58,6% числа шлюбів. Отже, переважна більшість шлюбів розпадається, потім повторюється у новому варіанті, ще раз повторюється (правда не у 100% випадків ). І так далі. Таким чином, нав'язана нам полігамія, на превеликий жаль, стала нормою в нашому суспільстві.
З втратою національної духовності та моралі, поверненням у ХХ ст. в Україну полігамії, вбивства дітей в утробі матері (аборти) набули гігантських розмірів і з початку 60 років перевищили дітонародження; венеричні хвороби зросли в сотні разів, пияцтво й наркоманія збільшилися в десятки і сотні разів. Все це врешті-решт призвело до вимирання нації (з 1991 р.), темпи якого наростають.

Бути чи не бути - це драматичне запитання стосовно української нації нині розв'язується на наших очах. З одного боку створюється омана, що, т.з. християнські церкви різних конфесій прагнуть поновити т.з. високі моральні цінності, з іншого, розповсюдження юдо-християнськими церквами відвертого дияволізму роблять все, щоб знищити мораль дотла. Біда в тому, що влада в Україні здебільшого належала не українцям, а антиукраїнцям. Засоби масової інформації, переважно електронні, теж у їхніх руках. Отож вони практично цілодобово потужно розкладають нашу націю. Якщо зіставити фінансові і кадрові потужності національних та антиукраїнських сил, що володіють інформацією в країні, то сили явно нерівні, перевага на боці антиукраїнців. Антиукраїнці здебільшого складаються з людей, які не люблять подавати своєї національності, а їхні лідери послуговуються псевдонімами. Разом з церквами юдо-християнського сповідування вони насаджують нам "інтернаціоналізм", глобалізм, гудять національну обмеженість, сміються над патріархальними сімейними традиціями. Це - для нас, а придивіться, що вони залишають собі. Пропагують ті ж моральні цінності, зокрема полігамію? В жодному разі. У них панує моногамія, причому на твердій етнічній основі. Моногамія, але поліетнічна, трапляється у них як рідкість і заохочується в єдиному випадку, коли треба імплементуватись в короновані родини, починаючи від Сталіна і, закінчуючи Кучмою. Звісно, нам би треба мати власну голову на плечах, не слухати все це, роззявивши рота, але десь маємо тяжкий кармічний спадок.
Україна - не єдина вимираюча нація. Вимирають і наші одвічні вороги - північно-східні сусіди. До того ж 2050 року росіян залишиться 70-80 млн. (із теперішніх 140). Дивує їхня агресивна шовіністична налаштованість. Рятуватися треба, а вони по-колишньому марять "приращенієм" земель. А хто ж на теперішній велетенській території залишиться господарювати? Зупинився природний приріст людності і в Європі. Після французької революції, врахувавши досвід жовтневої революції, її народи стали на шлях побудови т. з. громадянського суспільства. Вони уникнули багатьох руйнацій, що їх перенесли ми, тепер об'єднуються, але мораль уражена там лицемірством, подвійними стандартами і, особливо, давньоримським синдромом. Меншою мірою, але їхнє майбутнє теж примарне із врахуванням таких цифр. Тепер на планеті проживає 6 млрд. людей. Один мільярд належить до країн, де людність вимирає або практично зупинилась у своєму природному розвитку. Це - країни Європи і Північної Америки. Цей мільярд, що становить 16% людської спільноти, споживає тепер 90% земних благ. У стосунках чоловіків і жінок тут переважає тіньова полігамія. Решта п'ять мільярдів відноситься до країн, де людність потужно зростає. Це передовсім Китай, Індія та мусульманський світ. Тут панує моногамія. Співвідношення двох діаметрально протилежних спільнот 1:5. Але вже через п'ять десятиліть воно зміниться до 1:8, а далі ще зменшуватиметься не на користь теперішнього мільярда. Цей мільярд, поки що має вирішальну перевагу в технологіях, але набуття їх - річ наживна. Гадаю, що за ці п'ять десятиліть різниця в технологіях зникне, і доля цього мільярду повторить долю давніх Єгипту і Риму.


2. СЛОВО ПРО ЛЮБОВ

Дохристиянське Відо-Вістичне Православ'я (де Віди - Знання, Вісти - Інформація, тобто "Наукове Православ'я") містить у собі глибинну, наповнену великим таємним змістом науку про Любов.

Відношення до Любові у древніх віровченнях - слов'янському, древньому індійському, античному відрізняється від відношення до Любові, наприклад, у християнстві, буддизмі, тим, що ідеалом духовного життя не була безшлюбність, монаський целібат. Більш того, релігійний аскетизм, що приводив до безплідності, засуджувався більшістю течій Православної духовної думки. За виключення можна приймати лише крайні прояви у аскетичних вченнях, народжених жерцями Аїду у древній Греції, у древній Індії - частиною слуг Шиви, у древніх слов'ян - волхвами Чорнобога - недоторканими.

Основою Православного світогляду є те, що духовна та тілесна любов не розділяються, не протиставляються одна одній, і тілесна не сприймається за гріховну. У Велесовій книзі, наприклад, розповідається про плем'я костобоких, які "чекали допомоги від самої Сварги, тобто Неба, перестали розмножуватися та вимерли, тому що від неплідних нікого не залишилося" , "і нічого невідомо зараз про тих костобоких..."

Велесова книга закликає не брати приклад з них. Не боятися, що любов може загородити шлях до неба. Бо до неба, до Вирію чи до війська Перунового Велес не пускає душі людей, які боялися життя та відмовилися від його дарунків. Такі люди також не мають можливостей нового народження на Землі. Розуміння цього є і у аскетичних вченнях, але у цих віровченнях земне життя розглядається як юдоль сліз, а смерть сприймається як звільнення від страждань нижнього світу, а у ідеалі також звільнення від нових втілень. Але така точка зору виправдана лише для змореного, тієї що закінчує свій земний шлях людини. Біда - коли такі думки заволодіють людьми замолоду. Навіщо тоді людині дається життя та здатність кохати? Ні, це дається не для випробувань, а саме для того, щоб людина жила та кохала.

Це великий дарунок, велика нагорода. Той, хто відмовився від нього, що став безтілесним духом ще на Землі, після смерті не тільки не буде мати щастя знову втілитися у живе тіло, а буде розчинений у океані світових енергій (що для людини тотожно небуттю), а також отримує небуття духовне, нисходить на дно духовного світу.

Але треба знати, що дарунок кохання надається не всім і тільки на певний час і тому дуже важливо не марнувати його, бо гріх розпорошеного кохання є найтяжчим. Головне питання, яке Велес ставить перед душами померлих біля брами Вирію такий: "Чи кохали ви на Землі?". Тільки тим, що кохали відкривається шлях до неба, бо батько всього сущого Род велить живим - любити. Род - це Бог Народжуючий, Він породив Любов, Він створив цей світ для Любові, Він Коханням наповнив Всесвіт.
Любов протистоїть Чорнобогові.

Пройшло тисячоліття з того часу, як у вогні пожеж скінчила свій вік Русь Відична. Тоді з холодної космічної Тьми на українську землю прийшов Чорнобог - прийшов у чорному одязі монаха. З ним прийшов і новий час, перевернулося коло буття. І замість Сварога та Рода став Яхве, на місце Дажбога та Хорса став Михаїл, на місце Велеса у іпостасі охоронця стад та багатств - святий Влас, на місце Дия у іпостасі Князя світу - Диявол. Але на місце Чорнобога не став ніхто, просто прийшов Страх: страх перед смертю, страх перед життям, страх перед Апокаліпсисом. І тепер тільки ЛЮБОВ може розбити лід Чорнобога. Вона є головною силою, яка протистоїть йому. І як би не скаженів Чорнобог, як би не заковував людські душі у льодовий панцир - прийде час, і Любов, як весняні води, розламає лід, людина прокинеться від сну, оживе.

Любов - це джерело живої води, життєдайна криниця Рода та Сварога. Навіть за влади Чорнобога - головний закон Рода, закон Любові залишився у крові, у повітрі, яким ми дихаємо. Навіть у ХХ столітті, коли Бог Космічної Тьми був найсильнішим, поети та композитори чули відгуки головного закону Рода. Любов-життя-дихання - містичний зв'язок цих образів одвічно іде від самого бога Пращура Рода. Ці образи є глибоко людяними, навіть можна сказати фізиологічними, вони є нашими захисниками, вони знаходяться у нашій генетичній пам'яті.

Ми живемо серед таємних знаків Рода, Лади, Лелі. Той, хто знає ці знаки, отримує високу владу над людьми, але цю владу не може отримати низько духовна людина, людина Чорнобога. Кольори Рода - зелений, Лади - синій, Лелі - червоний. Це як символ Любові - червона троянда в зелені листя під синім чистим небом.
Той хто бачить ці знаки - зрозуміє таємну суть буття. І тоді приходить усвідомлення того, що Любов не є тільки щастя, це є набагато більше - це є привілеєм давати щастя людям.

3. ТЕЛЕГОНІЯ - ЗАБОРОНЕНА НАУКА

Сьогодні вже з'ясовано, що діти будь-якої жінки обов'язково успадковують якості її першого мужчини, навіть якщо народжуватиме їх вона зовсім від іншого і значно пізніше. Не майбутній біологічний батько, а саме чоловік, який відбирає цноту у дівчини, закладає генофонд і стає ніби генетичним батьком усього її наступного потомства. Тому треба зрозуміти та розуміти, що сьогодні вірус статевої розпусти закладається нашій нації з метою її поступового виродження та знищення.

Сучасна історія цього питання з таємничого розділу науки про фізіологію людини почалася ще 150 років тому, коли основною транспортною та тягловою силою у господарстві був звичайний кінь. Саме ця тварина і прислужилася до з'ясування деяких загадок людського роду...

Селекціонери-заводчики активно працювали тоді над поліпшенням робочих якостей кінських порід. "А що, як схрестити свійського коня із витривалою й могутньою дикою зеброю? - поміркували якось вони. - Цікава вимальовується перспектива!" І робота закипіла. Приятель Чарльза Дарвіна лорд Мортон під впливом свого друга вирішив зайнятися біологією. В якості матерів майбутніх зеброконей він дібрав найкращих породистих кобил, а отців - зебр-жеребців. Пробували, звісно, і навпаки. Досліди із схрещування повторювали знову і знову, але жодного запліднення в усіх згаданих комбінаціях батьків так і не сталося. Воно, власне, і не дивно, адже тодішній науковий світ ще не знав про хромосоми та їхню несумісність у різних тваринних видів...

Невдачі відбили у заводчиків бажання до цієї бесперспективної справи. Досліди були припинені, і ніхто про них і не згадував... Аж ось через декілька років трапилося незбагненне: у свійських кобилиць, котрі свого часу без усяких, як то кажуть, наслідків побували під самцями-зебрами, раптом почали народжуватися... смугасті лошата! Чому, з якого дива?! Батько - породистий жеребець, мати - теж чистокровка, а їхнє дитя - "напівдикий" смугастик! Неймовірно! Та очевидні факти заперечити було неможливо...

Науковий світ був приголомшений. Незвичайне явище дістало назву телегонія (від грец. tele - вдалину, в далечінь, далеко та gone, gonos - народження, породження; отже - віддалене народження). Досліди поновилися - з іншими тваринами. Феномен підтвердився! Але його наукового пояснення і досі немає. Причина? Згідно з чиїмось рішенням пошуки в цьому напрямку були знов припинені, а їхні результати - засекречені. Ми можемо назвати лише двох дослідників телегонії: це сучасник Ч. Дарвіна професор Флінт і Фелікс Ладентек. Останній написав книгу "Індивід, еволюція, спадковість і неодарвіністи" (Москва, 1899).

Відкриттям "телегоністів" не здивувалися лише собаківники - фахівці-заводчики та аматори. Адже їм здавна було відомо, що коли породиста сука бодай раз пов'яжеться з безпородним кобелем-дворнягою, то, якщо навіть цього разу цуценят у неї не буде, у майбутньому чистокровного потомства від неї чекати марно, хоч би з якими елітними "нареченими" її зводитимуть... З огляду на всі ці дані поставало вельми слушне запитання: "А чи не поширюється ефект телегонії і на людей?" У другій половині XIX століття були проведені інтенсивні фізіологічні, антропологічні, соціологічні, статистичні дослідження (а за можливості - й досліди), які дали можливість зробити твердий висновок: "Так, ефект телегонії поширюється і на людей, причому навіть у чіткішій формі, ніж у тварин".

Ось тут-то і запнулася завіса секретності!

Та нема такої таємниці, яка б рано чи пізно не з'ясувалася. Широкий загал довго навіть не підозрював про існування телегонії, але у другій половині XX століття вона сама заявила про себе. У цей період (зокрема, унаслідок розвитку комунікацій, послаблення політичних перешкод тощо) можливості спілкування людей різних рас набагато зросли. Результати, як то кажуть, не забарилися. Наприклад, після великих міжнародних заходів (молодіжних фестивалів, спортивних олімпіад тощо) у Москві поширювалися випадки народження негроїдів. І не тільки одразу після цих заходів, а й через доволі тривалий час. Від деяких жінок можна було почути визнання, що вони спарювалися (без наслідків) з неграми ще кілька років тому, а народжували від своїх теперішніх білих чоловіків. Цілком несподівано для батьків виходило щось "ні в матір, ні в отця, а в чорного молодця"... Окрім того, траплялося, що за гріхи такої матері розплачувалася її цілком нормальна, білошкіра дочка, яка - знов-таки несподівано для всіх - народжувала мулата, хоч до цього ніколи взагалі не бачила на власні очі живого негра (тобто тут наслідки злягання з представниками інших рас виявлялися уже через покоління).

Отже, ми розповіли про сучасний погляд на питання передавання нащадкам зовнішніх ознак "генетичного батька" у тварин і людей (смугасті зеброконі, брунатні мулати). А чи передаються приховані, внутрішні ознаки? Так, передаються. І це в телегонії - найнебезпечніше. Бо ж випадає так, що для жінки та її майбутнього потомства далеко не байдуже, хто був її першим статевим партнером.

Крім того, за моїм власним досвідом спілкування з деякими батьками хворих на рак крові дітей, можна також зробити попередній висновок, що до цього привела перша подружня невірність.

Саме через такі невтішні висновки на цю науку і було накладено табу - аж до знищення друкованих результатів досліджень!

Поміркуймо-но над запитаннячком: а що, як "заїжджий молодець" (і не тільки ж бо заїжджий, а і свій, вітчизняний) - бездуховний наркоман, алкоголік, психічно хворий? А саме такі "молодці" найбільше схильні до безладних і безвідповідальних статевих зв'язків. Їх треба усіляко остерігатися, але такого годі навіть чекати: український спосіб життя у нас ще тільки відроджується, і нічим не скута так звана "демократична" мораль мало не цілком ґрунтується на розпусті та легковажності. Ось і трапляється, що зовні, здавалося б, нормальні і здорові батьки у своїх дітях раптом бачать не себе, а давній "привіт", або ще гірше - хворобу, від якогось фізично-морального виродка...

Що цікаво, то навіть юдейська Тора (Біблія), в розділі 38 книги Буття розповідає про те, як Юда відійшов від братів своїх і побрався з хананеянкою, не жидівкою. Від цього шлюбу в Юди народилися сини - Ір, Онон та Шела. Згодом, коли Юда одружив свого старшого сина, Ір помер. Вплинула дія порушення Закону (Тори) не змішування з іншими народами. У жидів Закон вимагає одружуватися лише на жидівці. А Юда порушив цей Закон і одружився на хананеянці. І що ж робить в цьому випадку Юда? Які рекомендації він дає своєму середньому синові? "І сказав Юда Онону: увійди до дружини брата твого, одружись на ній, як дівер, і віднови насіння брату твоєму. Онон знав, що насіння це буде не його, і тому, коли входив до дружини брата свого, вилив сім"я на землю, аби не дати сім"я брату своєму" (Біблія, Буття, 38-8,9).

Як можна бачити з наведеного вище, явище телегонії було відоме багатьом народам з давніх давен, цим і пояснюється вчинок біблійного Онона. Причина відома - дружина померлого Іра несла у собі "образ" покійного чоловіка, а щоб цей образ втілився у реального спадкоємця, необхідно було тільки сім"я. Дуже шкода, але те, що було відомо навіть біблійному Ононові (про передачу "образів" першого статевого партнера), сьогодні невідомо навіть іменитим вченим, не говорячи вже про пересічних людей.

Насаджування українцям вірусу масової дошлюбної розбещеності і вседозволеності, впровадження у середовище молодих українців тваринних інстинктів, зневага дівчат та хлопців до своєї цнотливості тощо - усе це зовсім не "особиста справа" і не тема для вульгарних анекдотів. Це - глобальна трагедія нації. В сучасних школах на цнотливих старшокласниць їхні ультрамодні подруги дивляться як на "білих ворон", над ними насміхаються, обзивають їх дурепами та іншими словами. А між собою ці ультрамодні тінейджери вихваляються кількістю поміняних партнерів та хто з ким "переспав". А наша українська школа, на жаль, не надає цим незрілим юнакам та дівчатам знань щодо духовних аспектів материнства та батьківства.

4. ЗВИЧАЄВІ РОДОВІ ВІДНОСИНИ

Наші пращури, тобто праукраїнці, з давніх давен мали високодуховні родові звичаї. Саме тому, від життя до життя в українському звичаєвому середовищі людина мала змогу вдосконалюватися, адже тому, хто згадував свої попередні життя не потрібно було вивчати досвід та знання попередніх життів. Внутрішня досконалість індивіда допомагала вдосконалювати і родові відносини, які від втілення до втілення покращувалися. Відповідно до імені матері - родоначальниці племені, людині давалося племінне ім'я. Подібно до родоначальника роду, родоначальницею племені була мати, у якої діти народжувалися у тиждень її власного народження.

Жінки могли також народжувати дітей, які не належали до її роду. Наші пращури знали про наявність так званої природної телегонії - коли всі діти є духовно та генетично подібними до першого статевого партнера матері. Саме тому, для продовження роду було важливо одружуватися на цнотливих дівчатах, тому що та молодиця, яка не мала цноту народжувала дітей з роду свого першого статевого партнера. Тобто, з якого б роду у неї не був наступний партнер, вона завжди народжуватиме дітей, що належатимуть роду її першого статевого партнера. Ось чому на Русі, а потім в Україні дівчина, що втратила цноту до шлюбу, практично вже ніколи не могла одружитися.

Перший статевий акт, тобто акт любові та творення - це така ж важлива подія в житті індивіда, як і акт народження людини, тому що жіночому організмові в цей момент передається творча енергоздатність чоловічого організму, що визначає всю її подальшу долю. І як вища ця творча здатність, так і вищий рівень любові та творення набуває жінка. Наприклад, якщо першим статевим партнером жінки був чоловік з божественною іскрою та коханням у серці, то вона буде народжувати дітей з цією іскрою, які б чоловіки надалі у неї не були. А якщо перший чоловік крім тваринних інстинктів нічого не мав, то жінка буде народжувати дітей тільки з тваринними інстинктами, навіть якщо в її житті будуть надалі боги, діти все одно будуть нелюдами.

Те, що жінка є носієм властивостей своїх статевих партнерів ми можемо побачити у своєму житті за жінками, яким у житті не пощастило з першим чоловіком. Якщо перший чоловік у неї був п'яниця, то всі наступні, як правило, також стають п'яницями.

Треба поставити акцент на тому, що і для парубка (чоловіка) перший статевий акт має не менше значення, ніж для жінки, тому що від неї йому також передається творча енергоздатність, яка є необхідною для оволодіння чарівними властивостями організму. І чоловік також у подальших статевих контактах є передавачем жіночих властивостей. Це ми можемо бачити у житті тих чоловіків, у яких перша дружина була "гулящою", і з якою йому прийшлося розірвати шлюб. Наступній його дружині передадуться ті ж якості і з нею йому також прийдеться розлучитися, ремствуючи на всю гулящу жіночу стать. Таким чином, для роду не менше значення мала і цнотливість парубків. Дошлюбні відношення з доступною жіночкою приводили до того, що парубку передавалися властивості її першого статевого партнера і більш того, від цього парубка у подальшому в дітей втілювалися душі померлих з роду першого статевого партнера тої першої жіночки. Не дарма, старі люди як жіночу, так і чоловічу цнотливість називали мудрістю роду.

В українських звичаєвих сім'ях явище телегонії використовувалося для накопичення та набуття нових властивостей, отриманих від своїх статевих партнерів. І не випадково слово "стать" говорить про те, ким ми маємо стати.

В древності на війнах, як відомо з історії, було розповсюджене викрадання жінок противника. Це явище мало місце не тому, що своїх жінок не вистачало, а тому, що через статевий акт суперник переймав усі переваги противника-попереднього статевого партнера викраденої жінки , якого він мав перемогти. Дуже чітко явище телегонії можна прослідкувати на ґвалтівниках. Усі вони після свого злочину не можуть утворити нормальну сім'ю, тому що всім наступним жінкам, які будуть мати статеві стосунки з особою, що раніше була ґвалтівником, передається ненависть зґвалтованої ним раніше особи жіночої статі.

Саме тому, не можуть утворити нормальні сім'ї і повії. Який би порядний чоловік не з'явився у неї в житті, все одно йому передається відношення до неї її попередніх партнерів, як би новоявлений чоловік цьому не опирався. Він все одно буде принижувати її та ставитися до неї із зневагою, незалежно від його почуттів до неї.
Чоловік, який користується платними статевими послугами жінок хай не дивується, коли йому стане відомо що його дружина стала куртизанкою, або ще гірше - повією.

І ще про статеве виховання. І сьогодні багато українських сімей, що мешкають на селі, інтуїтивно будують собі, як правило, два будинки: один загальний, де діти сплять в одній кімнаті з батьками, а іноді і у одному ліжку (звичай, що також зберігся у Японії), а інший будинок, що називають іноді літнім, знаходиться дещо далі від основного. Цей звичай продиктовано тими обставинами, що якщо діти, особливо сплячі, знаходяться біля місця, де батьки мають статеві акти, то внаслідок біологічної індукції у них рано розвивається статевий потяг, що призводить до онанізму та зупинки розумового розвитку.

Відвернути молодих людей від неупорядкованих статевих відносин, пропаганда здорового сімейного статевого життя і є сьогодні одним з головних духовних завдань української школи. Це, і тільки це допоможе нашим людям відірватися від західних - тваринних цінностей і у майбутньому досягнути Божественних рівнів.

Анатолій Кондратьєв,
дослідник української духовності


Джерело: http://www.viche-info.com/index.php?option=com_content&task=view&id=64&Itemid=6
Категорія: Суспільство | Додав: Богудан (29.03.2006) | Автор: Анатолій Кондратьєв
Переглядів: 3365 | Рейтинг: 4.8/5 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Понеділок, 23.10.2017, 20:13
Меню сайту
Категорії каталога
Світогляд [45]
Суспільство [39]
Влада [26]
Господарство [9]
Наука [29]
Події [28]
Творчість [11]
Розваги [0]
Офіційні папери [2]
Особи [22]
Промови [3]
Відгуки [9]
Форма входу
Логін:
Пароль:
Наше опитування
Чи подобається Вам наш сайт?
Всього відповідей: 196
Пошук
Друзі сайту
Рунный посох: официальный сайт фестиваля славянских искусств Славянская Библиотека: книги, статьи, языческая музыка разных стилей, клипы языческих музыкальных коллективов, видео, ссылки, юзербары, Вече. Славянский информационный каталог Общество Белые Традиции
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
"Віче" © 2017Хостинг від uCoz