Рідновірський інформаційно-аналітичний ресурс Головна Реєстрація Вхід
Головна » Статті » Суспільство

Білоруси – уже народ! або деякі порівняльні враження
Ось уже декілька днів дивлюся телевізор із одною метою – побачити велелюдну хвилю народного гніву проти клятого “бацьки”, яка охоплює останній форпост диктатури, не обходить жодного районного і, тим паче, обласного центра. І не бачу. Дедалі більше журналісти 5 каналу передають “телефоном з Мінська” про “понад 800 пікетувальників, переважно – молоді на Кастричницькій площі”. А коли когось показують, то показують чомусь наших домашніх мандрівних революціонерів, які ловлять кайф від того, що їх, затриманих за дрібне хуліганство, і вигнаних в три шиї з країни, називають “політв’язнями”, скаржаться на відсутність у сябрів мітингового драйву і на те, що ті не приходять назавтра, посилаючись на зайнятість по роботі.

Один мій знайомий з Мінська пише: “Якби не той сморід, який розводить “світова спільнота” навколо “опозиційного мітингу”, можна подумати, що у нас на площі окошився буйний псих (Мілінкевич – примітка Я. Б.), якого ображали в дитинстві і він так і не навчився давати здачі, тому не може самореалізуватися серед людей свого віку із певним соціальним становищем. А душа чогось прагне... Ось він і їздить по вухах гурту підлітків на різні псевдореволюційні теми. І від цього йому стає легше. А з усіх громадян Білорусії ця дискотека найбільше цікавить міліцію і комунальні служби Мінська”.

Щось явно не складається, явно іде не за сценарієм... Ще б пак, одна справа – влаштовувати політичні масовки в Україні чи Грузії, де тільки за офіційною статистикою 70% народу мають доходів нижче рівня, достатнього, для підтримання фізіологічного існування, а безробіття серед молоді становить 40%, а в деяких регіонах і – 90%, і зовсім інша – в Білорусії, де темпи економічного зростання сягають рівня Китаю.

Це в Україні можна у порівняно короткі строки при порівняно невеликому фінансуванні наскликати під штик різнокаліберний маргіналітет, перепрошую – електорат зі студентів непрестижних спеціальностей, колишніх інженерів, колишніх вчителів колишніх військових, колишніх... Тим паче, що ці люди і самі уже накопичили критичний рівень соціальної злості, а відтак – склали перший іспит з політичної грамотності, сформулювавши своє колективне “Долой!”, себто ”Геть!”. От тільки із “Дайош!” у нас досі кепсько. Так ми досі не розібралися: чи ми за білих, чи за червоних, бо самі не знаємо, чого ж нам, власне, треба..., якого –ізму. Хіба дещо про мову спромоглися сформулювати, дарма, що смертність носіїв і потенційних носіїв солов’їної скоро сягне “межі неповернення”. А ще, є почуття, подібне до почуття звабленої, а тоді покинутої незайманки: “а раптом і ці обдурять?” Згадується прислів’я про те, що обдурити можна того, хто хоче бути обдуреним...

З білорусів ліпити мітинги складніше. Їм є що втрачати. І це видно. Не жене їх на майдани “ставати народом” (як люблять висловлюватися наші дрібні політичні шахраї, явно внаслідок помилки іменовані націоналістами) привид напівголодного існування, батько-ветеран, хворий на сухоти і дочка – соціальна проститутка. Бо не набули ці ганебні явища масового характеру у “заповіднику тоталітаризму”. І тут, шукаючи причин невдачі мілінкевичів, надибуєш на простий і прикрий, як раптова статева неспроможність, висновок. Білоруси – уже народ! Самі, без “інститутів розвитку демократії” зробилися. На президентських виборах у вересні 2001 року, коли, повіривши справі, а не обіцянці одружитися, переобрали О. Лукашенка на другий строк, і про людське око – жартома, а в душі – щиро, стали називати його бацькой. А потім, 19 березня 2006 року, вибір свій підтвердили, проголосувавши за справжню свободу.

Свободу завойовувати світові ринки якісною продукцією машинобудування, будівельними матеріалами, товарами легкої, харчової промисловості, навіть – косметикою. І це за відсутності природних ресурсів, без вигідного географічного розташування, із 2/3 території, забрудненої Чорнобилем, при майже повній світовій ізоляції! Свободу знати, що ти заробляєш на поїсти і одягтися не тільки для себе чесною порядною працею, примножуючи вдома багатства своєї Радзіми, руками і головою, а не – в "цивілізованій Европі" всіма фізіологічними отворами. Свободу бути спокійним за те, що твоя дитина не бачитиме голих блудєй на кожній газетній розкладці, зможе отримати середню, і при бажанні – вищу освіту не тільки живучи в столиці, але й в Гродні і в Бабруйску і ..., і не тільки за великі гроші, відвідувати цікаву для неї секцію, гурток, бібліотеку, комп’ютерний клас. Свободу знати, що твої тато і мама не потребують від тебе матеріальної допомоги, бо мають пенсію, за яку можна себе поважати. Свободу знати, що твоя земля, де спочивають Предки, не продаватиметься світовим шахраям разом із твоїми дітьми, а була є і залишиться головною духовною і матеріальною цінністю твого народу. Народу, який спокійно і без істерики каже: “Ми – білоруси ”. І дедалі більше – білоруською мовою.

Джерело: http://www.viche-info.com/index.php?option=com_content&task=view&id=42&Itemid=6
Категорія: Суспільство | Додав: Богудан (24.03.2006) | Автор: Ярослав Бабич
Переглядів: 579 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Неділя, 20.08.2017, 03:22
Меню сайту
Категорії каталога
Світогляд [45]
Суспільство [39]
Влада [26]
Господарство [9]
Наука [29]
Події [28]
Творчість [11]
Розваги [0]
Офіційні папери [2]
Особи [22]
Промови [3]
Відгуки [9]
Форма входу
Логін:
Пароль:
Наше опитування
Чи подобається Вам наш сайт?
Всього відповідей: 196
Пошук
Друзі сайту
Рунный посох: официальный сайт фестиваля славянских искусств Славянская Библиотека: книги, статьи, языческая музыка разных стилей, клипы языческих музыкальных коллективов, видео, ссылки, юзербары, Вече. Славянский информационный каталог Общество Белые Традиции
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
"Віче" © 2017Хостинг від uCoz