Рідновірський інформаційно-аналітичний ресурс Головна Реєстрація Вхід
Головна » Статті » Наука

Природа матріархату Європи з позицій еніології
На основі аналізу процесів інформаційно-енергетичного обміну, що відбуваються у Всесвіті, висунута ідея про роль жінки і відповідно природи матріархату у Східній Палеоєвропі, для якої природний ландшафт України виявляється центром виникнення міфоритуальної формули переводу кванту життя людини з космічного у земний.


І. Аналіз життєвої основ й українства

Осмислення етнологічного матеріалу української народної культури у поєднанні з концептуальними напрямками сучасної наукової думки засвідчує, що людство нічого не відкриває, а лише пригадує. Про це свій час писав і Платон. Сучасна наука - свого роду реконструкція давнього природного знання, втраченого і загубленого людиною розумною у численних баталіях і суперечках з Природою. Дивним чином природне Знання розкривається нам у реліктах української народної культури, як тільки-но ми починаємо її "читати", віднайшовши до неї "ключ" і "шифр". Що ж це за "ключ" і "шифр"? Чи дійсно вони втрачені і загублені у хащах тисячоліть?

Відомий український філософ Степан Вовк пише: "Більше тисячі років нам, українцям, насильно й цинічно нав'язували думку про те, що нібито наші предки не мали писемності аж до X ст. і тільки християнство принесло Україні письмо, книги й культуру як таку. Такого роду спотворені схеми нашої духовної культури невипадково всіма завойовниками, доступними їм методами і засобами, чужими ритуалами, звичаями і традиціями намагались повністю знищити наш духовний досвід, особливо етнічні вірування і релігію українців, нашу національну пам'ять, патріотизм, мужність, хоробрість, войовничість, любов до своєї землі і народу. Горіла духовна спадщина, а з нею найглибші знання про наше віровчення і духовну культуру. Але духовний поступ (і злет, і падіння) українського народу не припинявся ні на мить..." (Вовк 2003:11). Учений визначає національну релігію українців за характером і змістом, природною. Але, на нашу думку, скоріш за все - за сутністю, оскільки це дійсно цілісна багатовимірна система світогляду - космічна філософія, основана на Знанні людини про своє Божественне походження. Згадаємо про "Луки Сварожі" Велесової Книги!

Все обрядове життя Давньої України успадкувало найбагатшу ритуальну систему переводу "зернин світового духу" з одного витка життя в (па) інший. Основне життя "зернини світового духу" (приблизно 99,99999999 %) - це життя у Паві (зовнішньо невиявлений, згорнутий, прихований порядок Всесвіту) за законом Прави (задум Творця, алгоритм Творення). Світ Яви (зовнішньо виявлений, розгорнутий, явний порядок Всесвіту) - це тільки мить у порівнянні з Вічністю Нави і Прави. А архаїчна людина переживала живу міфологію або первинні принципи трансформації Небуття у Буття, життя-смерті у нове життя, які й постали в основі генетичної пам'яті українського народу, що й засвідчується його багатим обрядовим життям.

З упевненістю можна стверджувати, що виникнення й оформлення живої традиції, пов'язаної з приходом "зернин світового духу" на Землю настільки давні і самобутні, із рисами власного давнього розвитку, що варто відзначити незапозичений характер її форм. До цього схиляється думка видатного російського мовника О.Трубачова, який говорить, що наявність розвинутої соціальної ієрархії і в цілому високого рівня культури праіндоєвропейського етносу створює стійке враження статичності і визначає її раннєпраіндоєвропейську ретроспективу, хоча і пов'язує її з більш примітивним станом культури й суспільства. При цьому вчений наголошує, що у різних індоєвропейських діалектах, в тому числі слов'янському, спостерігається живе й активне вживання лексичного гнізда ~цеі- та його похідних, належність яких до надзвичайних архаїзмів культури факт беззаперечний.

Міждисциплінарне дослідження цього видатного явища засвідчує, що лексичне гніздо~uei- "в'ю" / "вити" означає "крутіння", "обертання" -першу фізичну сутність обертальної фізики - первень початку виникнення матерії у Всесвіті. Цей епіфеномен космічного порядку відомий як "замикання хвилі у кільце" (Єдина теорія Світу або хвильова О.Бугайова), також як "торсіон" (поля торсійні) (теорія фізичного Вакууму Г.Шипова), або як "обертон" із відповідними М-частотними зрізами Всесвіту, серед яких перший зріз - ефірний Всесвіт, другий - інформаційний, третій - речовинний Всесвіт базисних систем (теорія Масштабної Гармонії Всесвіту С.Сухоноса). Для людини її початком у Всесвіті є "зернина світового духу", тривалість життя якої дорівнює нескінченності, а стійкість - найвища у Всесвіті. Інформаційна ємність "зернини світового духу" дорівнює інформаційній ємності всього Всесвіту від початку Його виникнення.

Прихід Людини з Нави-Світу Бога у Світ Яви виступає ключовим й визначальним, який набуває конститутивного статусу всього Буття людино-роду від початку його виникнення. В свою чергу існування Роду визначається як космічною пам'яттю у "Луках Сварожих", який слід визначити як релятивний початок в Людині, так і пам'яттю пренатальною, тобто яка передує її біологічному народженню (до народження у спермі; зачаття; розвиток ембріона; народження), який слід визначити як абсолютний початок в Людині. Релятивний (квантовий, хвильовий) початок Людини утримує інформацію Джерела свого походження - пам'ять про Творця-Бога та алгоритм Творення; абсолютний початок Людини утримує інформацію як про мінералогічну мати-Землю, біологічних предків (бабів, дідів), так і безпосередніх своїх батьків (мати, батько). На Землі душа отримувала "оболонку" - тіло, про що записано у міфоритуальних текстах святилища Кам'яна Могила.

Тож культуру можна розглядати як проектування початкового ("изначального"/рос.) Знання "зернини світової душі" алгоритму Творення й картини його розгортання. Людина фактично прагнула символами відтворити й відобразити ту реліктову первину, починаючи від первинного випромінювання максимонного середовища (ефіру, "вакууму" або Первинного Енергетичного Океану), в якому життя людини мов "вузлик" у нескінченності Його золотосяйного світла. Отримати "оболонку" - означає проходження "зерниною світового духу" лабіринтом від Всесвіту першого обертону з реліктовим випромінюванням, який виявляється най безтілесним, найчистішим Його світлом, до ... 120 обертону - фізичної матриці Людини. Мандруючи довгим лабіринтом сходження, "зернина" на своєму "шляху" "зустрічає" й "переживає" "чарівний сад каменів" (метафора світла); "колодязь, що народжує блискучі камені"; "крижане болото", пов'язане зі смертю-народженням; "дерево життя". Російський мовник А.Кифішин блискуче розкриває утаємниченість ритуалу входження "зернини світової душі": Цей шлях тотожній підняттю з дна моря (болота) до "гори", де росте священне "дерево долі" і, де у "колодязі каменів" матеріалізуються душі. Народження світла відбувається допоки-що у повному "сутінку" ..., і душа новонародженого здійснює шлях, подібний лише вузенькому "шляху променя", або стрімкому "шляху орла" ("птаха гір"). Отримавши свою оболонку-"шкіру" і свою "нитку життя", зіткану шовкопрядом на священному тутовому дереві, душа відправляється у життєвий шлях -проходженням через храм-дім" (Кифішин 1997:37-38). Те ж саме у термінах ембріології описав Ф.Б.Я.Кейпер, досліджуючи ведійську міфологію (Кейпер 1986).

Для "зернини світового духу" на Землі первинним храмом-домом стає матка земної жінки, в якій вона ("зернина") віднайде знову храм-дім із розміром "віконця" у 50 мкм. Цим храмом-домом є запліднена яйцеклітина, яка й приймає у своє лоно "зернину світового духу". Жінка - це щілина між світами! Тому невипадково, що у часи дії ритуалу введення, мати біологічну (її матку) ховали у нову побілену й розмальовану хату-хованку (будували нову хату для молодят). Питання тільки у рівнях, на яких здійснюється розгортання задуму Творця або алгоритму Творення. Саме цим можна пояснити виникнення обожнення цього первинного коду, який постає спочатку у вигляді тотемів-предків (ганчір'яні ляльки, глиняні фігурки, кам'яні й солом'яні баби), які потім поступово "згортаються" у площину (іконопис, наприклад). Ця тенденція мала місце у часі щонайменше від XXX до III тис. до н.е. Розвиток традиції ритуалу входження "зернини світового духу" у земний храм-дім спрямовується від Знання ідеального - ірреального, релятивного, яке пов'язане із найвищими гармоніками Всесвіту до Знання, здобутого людиною з часом, коли відбувається переломлення Знання через структуру ДНК і людську форму. Так поступово відбувалось зменшення й "призабуття" ідеального Знання (хвильового) й накопичення і, відповідно, збільшення абсолютного (органічного, психічного). У часи Золотого Віку - спалаху космічного мислення, людина знову почала "пригадувати" початкове Знання й реконструювати його методами медитації, споглядання.
Коефіцієнтом переводу характерних розмірів на Масштабній осі Всесвіту у характерні часи виявляється швидкість світла. Молена сказати, що всі кореляти ритуалу входження "зернини світового духу" обумовлені ритмологією (пульсацією-замиранням-пульсацією) всіх рівнів вздовж Масштабної осі Всесвіту без винятку.

Ритмологія життя Людини в основі своїй - ритмологія "зернини світового духу", яка, з одного боку, прагне до розчинення, а з іншого - до вічного життя. "Зернина світового духу" прагне отримати "оболонку" -людське тіло, а потім його "скинути" - умерти, але жити поза ним. Життя людини або "биття хвиль" обумовлене Первинним Задумом Творця -алгоритмом творення Всесвіту і воно корелюється у більшій мірі ритмологією певної частини Всесвіту (сузір'я), Сонця й Місяця. Осмислення етнологічного матеріалу української народної культури прямо вказує на реліктовий пласт тих початкових Знань: на природному ландшафті давньої України від самого початку виникнення людино-роду мало місце "освоєння межі Буття-Небуття", прагнення гармонізації (ладування) життя - перевід витка життя "зернини світового духу" з одного витка в інший. Цей аспект чудово ілюструється наявністю ієрознака "виток Іванни" на багатьох жіночих фігурках культури Трипілля. Петля Іванни - та сама петля Сухоноса, віднайдена вченим при аналізі Масштабної Гармонії Всесвіту (Саннікова 2002:59-64).

Цей факт - блискуче підтвердження істинності пошуків - пригадувань сучасної наукової думки. Але те, що так важко дається через складну мову формул й доказів, археологічних й мовознавчих матеріалів, іноді несподівано розкривається мовою народної культури.

Наші предки віддано зберігали Знання Високої Священної Традиції як Звичай ще від часів далекого палеоліту, коли жінка-жриця зуміла "зсукати" пасма космічної енергії Первинного Енергетичного Океану у "нитку долі" для людини земної. Мабуть зовсім не таким було палеолітичне минуле на природному ландшафті давньої України, як воно зазвичай описується археологами. Той матріархат не вписується у складні логічні схеми антропологів, які зазвичай наводять дослідники.

Логічні схеми не передбачають існування Знань людини про своє космічне походження, оскільки надто логічним постає її шлях на Землі. Але людина - істота перш за все космічна! І еволюція її обумовлена не випрямленням і знаряддями праці, а "освоєнням" биття хвиль на масштабній осі Всесвіту! Допоки мутагенез, обумовлений задумом Творця, не забезпечив габарит у 50 мкм для "зернини світового духу", Homo sapiens, sapiens не народився! Людина в палеоліті не тільки "пригадувала" своє космічне життя у "Луках Сварожих", але й вміла гармонізувати (ладувати) його, освоюючи різні енергетичні рівні Всесвіту. Людина вшановувала жінку-матір, у лоні якої відбувався перехід життя "зернини світового духу" з одного витка в інший! Мати, народжуючи дитину, дарувала їй життя від Бога й одягала не неї земну оболонку - органічну (тіло) й мінералогічну - полотняну сорочку, виткану символами свого роду.

Жінка веретеном "укладала" у земні коефіцієнти космічну енергію, переводячи її з різних поверхів Всесвіту для людини. Тому першими і визначальними у ті часи були прядіння й ткацтво, у символах яких блискуче розкривається давня реліктова традиція людського Знання. Жінка у ті часи постає не тільки як прародителька Роду і його жриця, але й як основний працівник, руками якого створювався добробут Роду. Важливість Роду, сім'ї і дому посідали у ті часи найважливішу функцію, оскільки жінка опікувалась народженням здоровою людської дитини.

II. Новий погляд на природу Великої Богині - Праматері Всього Сущого і вшанування жінки.

В наш час зберігається сталий погляд антропологів і культурологів на природу виникнення матріархату Європи з позиції застарілої схеми Енгельса-Моргана, яка полягає у зовнішньому трактуванні, без розкриття внутрішньої прихованої функції цього явища.

Для народів Старого Світу і української народної культури головним божеством завжди була Велика Богиня - Праматір Всього Сущого, яка втілювала знання людини про первоматерію ("Космічну Енергію" Пракріті) та джерело її виникнення. У роботі "Символіка матерії в культурі народу природи" [13] нами були ретельно викладені основні положення Єдиної теорії світу і досліджені прагнення людини до гармонізації своєї життєдіяльності на Землі з позиції хвильової концепції О.Бугайова.

Було відзначено, що в самому існуванні і розвитку людини "передбачено" збереження нею своєї структури, яке обумовлювало все розвинуте міфоритуальне життя людино-роду, починаючи від часів верхнього палеоліту Європи. Ґрунтовні праці Карла Керен'ї, Кларісси Пінколи Естес, Анатолія Кифішина, Валентина Даниленка, Сергія Сухоноса, Олександра Бугайова дозволили нам осмислити і сформулювати постановку питання щодо розширення і змінення застарілого підходу у визначенні ролі жінки у прихованому процесі переводу життя з одного рівня Всесвіту в інший.

Нещодавно американськими вченими була висловлена ідея про цільове використання людських фігурок із бивня мамонта [10], яка дозволяє нам розглянути надзвичайно цікавий і важливий аспект використання жіночих фігурок як палеолітичних, так і неолітичних. Так перші прийнято називати "Венерами палеоліту", а другі - "Великими Богинями", які втілюють первинні сутності Праматері Всього Сущого [8]. До того ж нещодавні лінгвістичні дослідження А.Г. Кифішина несподівано "відкрили" ім'я однієї з трипільських Богинь, прочитане вченим на стегнах багатьох глиняних статуеток тієї традиції. Воно звучить як Інанна. В інших міфоритуальних текстах Велика Богиня - Бау, Гатумдуг... Серед численних статуеток, які належать різним епохам і традиціям і віднайдених у різних регіонах України, можна виокремити велику й характерну групу жіночих фігурок, функція яких полягала у визначенні долі людини. Йдеться про людські фігурки з бивня мамонта, керамічні жіночі статуетки трипільської археологічної культури -без перебільшення видатне й самобутнє явище, яке відбиває статус ткацького виробництва у ті часи.

Новий погляд на функцію трансцендентних елементів культури. Так, серед розмаїття жіночих статуеток верхнього палеоліту привертають до себе увагу фігурки, призначення яких на перший погляд виявляється незрозумілим (іл. 1). Проте вони могли бути важелями для ткацьких верстатів. Нитки, накручені на них, набували виняткового значення, перетворюючись на трансцендентні елементи культури. Зв'язок із виготовленням тканин тільки певної частини "Венер" верхнього палеоліту відображає той факт, що були й такі, які асоціювалися з певним статусом жінки у суспільстві - "символом вищості"" [10]. І це могли бути жриці-ткалі: саме нитці відведена роль пов'язувати земну людину з її Творцем.
Наявність веретен, а також важелів для ткацьких верстатів у вигляді жіночого божества відображає факт знання того, що саме жінці відведена функція переводу життя з одного рівня в інший, тобто з космічного у земний. Як зазначалось вище, народжуючи людину, жінка через своє лоно (матка, таиіа, таїкя) "переводила" "зернину світового духу" із нескінченності у "одиницю", тобто людину.

"Якщо це був хлопчик, пуповину перерізували на сокирищі або стрілі, щоби ріс мисливцем або рукомесником. Якщо дівча - на веретені, щоби росла рукомесницею. Перев'язували пупок лляною ниткою, сплетеною з волоссям матері й батька. "Прив'язати" -на давньоруській "новіть"; ось звідкіля "повитухи", "повивальні бабки" - пише відома російська дослідниця М. Семенова. Проте, сміливо можна припустити, що місія "повитухи" у більш реліктові часи полягала саме у звиванні "повіті" за допомогою жіночої фігурки (дерев'яної або пізніше глиняної) з двома отворами на голові-диску (іл. 2). Може бути, що для кожної новонародженої людини виготовлялась "своя" "Берегиня". Таких статуеток віднайдено чимало, але істинний сенс і функціональне призначення цих виняткових предметів давніх ритуалів може "розкритися" лише у сучасній інформаційній цивілізації [14].

Не викликає сумнівів і те, що жінка мала забезпечити новонародженій людині зв'язок із космічним джерелом - Творцем, виткавши їй крайку тих кольорів й на тій кількості ниток, які визначені Каноном її роду. Ткання крайки-пуповини - акт найвищою мірою священний, тому й здійснювався за допомогою "блока для плетіння-ткання" (за термінологією Соффер) у вигляді жіночої фігурки - втіленням Великої Богині - Праматері Всього Сущого. Нагадаємо про її зв'язок із первинною тотальною якістю творення матерії [13].

Нагадаємо, що мова іде про таку його тотальну якість як "крутіння", "вертіння", "обертання", "torsion", етимологічне споріднене з "в'ю". Як відомо, похідні від "в'ю" означують вите: те, що в'ється - "гілка", "вінок", "віття", "перевесло", "пасмо", "нитка". Утворення матерії як "зсукування" енергетичного пасма у Первинному Енергетичному Океані символічно спроектоване священнослужителями на земне "зсукування" пасма й утворення ниток для звивання-плетення-ткання. Тож не дивно, що жіноцтво "сприймало" на землі "нитку від Творця" через Богинь у вигляді фігурок із нанесеними на їхні тулуби "письменами" алгоритму Творення.

Тому можна говорити про те, що на початку виникнення ланцюжка народження нитки й тканини, цьому заняттю надавалось виняткового значення. Скоріш за все, воно було священним: "...бути ткалею, в'язальницею корзин або жінкою, яка могла носити подібні одіяння, означало займати помітне положення у суспільстві, причому такий статус, насамперед у граветийський період, мала тільки певна категорія жінок" [10].

Не мисливство й рибальство визначили духовну сферу людини верхнього палеоліту, а освоєння енергії рослин, яка ніби втілювалась у життя людини технологічним ланцюжком виготовлення тканого одягу, а символи, вишиті й ткані на ньому, обумовлювали власне долю людини та її належність до свого роду. Тому і не дивно, що традиція жіночих свят протягом річного обрядового кола українців тяжіє до того реліктового періоду верхнього палеоліту, коли зароджувалось виготовлення повісма, нитки й тканих речей, таких, як сорочка, плахта, дерга, крайка, рушник, скатертина, рядна-верені, мати, верети, килими та безліч хатнього начиння.

Тож наявність тканих виробів свідчить про існування не тільки престижного виду діяльності, але, головне, - клану жінок, яким належало перетворення чистої космічної енергії, прийнятої рослиною й перетвореної у земну для людини за допомогою нитки й тканини -у символи земних трансцендентних елементів, які обумовлювали життя людини. Прядіння, скручування, зсукування рослинного повісма в нитку, а потім і ткання за певною лічбою й вишивання виявляються першою спробою запису алгоритму - задуму Творця, і головне - найбільш реліктовим і чистим утіленням первинного Знання людино-роду про своє походження.
Веретено було першим механічним приладом людино-роду в палеоліті, яке своїм вертінням поєднував і узгоджував енергії світів, переводячи їх з невиявленого стану у виявлений. Факт існування формули "переводу життя з одного витка в інший" підтверджується працями А.Г. Кифішина: "виток Інанни" - знак, який активно спостерігається як символ на стегнах жіночих статуеток, або навіть в імітаційних рухах архаїчних весняних гаїлок типу "Кривий танок". Нагадаємо, що ми отримали підтвердження факту існування "петлі Інанни" у дослідженні С. Сухоноса, названої вченим "М-петля для людини" [8, 11 ].

Що ж записувала людина за допомогою земної нитки? Етнографи скажуть: нитку долі. Так. Але знову це тільки фрагмент виявлення Єдиного у множині. Для запису часу-простору використовувалась прядена нитка: час-простір відтворювали площиною - полотном, на якому ткали або вишивали ту мить задуму Творця, якою обумовлюється життя людини на Землі. Тож не випадково, що "нитка" має синонім "послідовність"!

І в цьому вимірі доля людини - дійсно фрагмент вічного й багатовимірного аспекту Всесвіту. "Карма" - творити ланцюг "запису" долі - часу й простору людини, і перш за все - жінки, через яку передавалась вся інформація (релятивна та абсолютна, або небесна й земна, або явна й неявна), освячений Каноном традиції Веди - Знання про свій Рід. Тому сіяння, збір, обробка та прядіння рослинного волокна у нитку, ткання й оздоблення символами чітко регламентувались, забезпечуючи тим "укладання" інформації про свій Рід. Особлива увага при цьому приділялась фазам Місяця як господаря долі й життя.

Традиція української народної культури в основі своїй зберігає надзвичайно реліктову культуру прядіння й ткацтва, занурену у палеоліт, головним божеством якого була Праматір Всього Сущого - уособлення виникнення матерії і первень космічного порядку. Втілень її було безліч, але первинними були рослини й дерева, які символічно ткали й вишивали як на рушниках, так і на сорочках - кошулях й веретищах. І в цьому контексті етнографічний матеріал виявляється найбільш достовірним, який настільки потужно доповнює археологічний й мовознавчий, завдяки чому відтворюється цілісна картина давньої традиції І виразно проявляє себе в усьому живому багатовиявному звичаї українців.

На нашу думку, безупинна традиція прядіння й ткацтва, названа К.Сосенком "культурою льону й конопель", набувала у своєму розвитку різноманітних технологічних прийомів, проте її архаїчна первинна основа майже не змінилась з часів верхнього палеоліту Європи, коли, за твердженням А.Г. Кифішина, "ритуальна система "дарів богів" "ba" при зіткненні із системами прахаттів (культура лінійно-стрічкової кераміки) кінця VI тис. до н.е. породжує систему "tin" і "kal", відому як трипільська археологічна культура [4]. Існує ще точка зору, що трипільська археологічна культура виникла безпосередньо не з лінійно-стрічкової кераміки, а з буго-дністровської, яка визнається ядром індоєвропейської спільноти. Таку невизначеність археологів щодо лінії розвитку культури корінного люду може виправити більш активне залучення досліджень психологів у сфері засвоєння людиною зовнішньої інформації, особливостей її переробки і "видачі" у вигляді різноманітних виробів як ритуального, так і буденного призначення, що, власне, і віднаходить археологія.

Якщо знання не уривались і передавались у спадок, то саме палеолітичні жіночі статуетки стали праобразами богинь часів трипільської культури, більш відомі пізніше як микенські богині-мойри. Але, втілення "дару бога" вершилося через нитку долі, яку пряла Богиня, ім'я якої визначалось відповідною системою "дарів бога".

Наявність значної кількості й різноманіття жіночих фігурок, призначення яких пов'язане з прядінням й ткацтвом у традиції культури Трипілля-Кукутені, говорить про існування у той час розвинутої системи переводу витка Інанни з одного рівня в інший, який функціонально належало виконувати УКІНЦІ за допомогою веретен - священних предметів, які своїм крутінням переводили й узгоджували енергетичні рівні Всесвіту -від Первинного Енергетичного Океану до земної людини.

Природа матріархату, на наш погляд, обумовлена прихованою функцією впорядкування ланцюжка еманацій та втілень Первинної Енергії - Пракріті. Тіло земної жінки, її матка обрані Творцем для реалізації свого задуму: "частка дорівнює цілому". В ній відбувається перехід енергії з одного витка в інший. Недарма на стегнах трипільських Богинь реально відтворювався ієрознак "виток Інанни". Але сама первісна Богиня могла бути тільки з класу трав: рослина приймала й переводила реліктову енергію космосу у земну. Природа походження понять, пов'язаних з ідеєю святості, вченими співвідноситься із "светом-сиянием" - космічними енергіями. "Елемент *&'иеі-1о- відтворював не тільки зростання (набрякання) фізичної маси, матерії, але й певної внутрішньої плодоносної сили, духовної енергії та пов'язаної з нею її зовнішньої форми -світлової й колірної. Поява кольору як такого, його диференціація на окремі кольори, вишикування їх у ряд за принципом інтенсифікації, виникнення світіння, сяяння, яке у найвищій своїй стадії захоплює не тільки око, але й душу й серце людини й співвідноситься ними з деяким вищим началом, надлюдськими, космічними енергіями ("святістю"), з точки зору фізичної оптики пов'язані із збільшенням (мотив росту), збільшенням об'єму значення Я - довжини хвиль світла. Показово, що нижній полюс значень 1 пов'язаний з фіолетовим кольором (460 нм), верхній полюс значень Я пов'язаний з пурпурним кольором (700 нм), універсальною формою проявлення святого, божественного, позамежного. Пурпурний колір, як і передуючі йому кольори "верхньої" половини значення 1, тобто червоний (640 нм), жовтогарячий (600 нм), жовтий (580 нм), якраз і виявляються у більшості культурно-релігійних традицій кольорами святості" [12]. Знаки кольорів як виявлення святості набули виняткової сили у традиції витканих і вишитих символів при виготовленні вбрання українців, особливо - весільного. Канон, за яким наслідували виготовлення рушників, передбачав залучення переважно червоного кольору ниток при відтворенні головної фігури на них - "Дерева Життя".

Традиції української народної культури дивовижним чином зберігають надзвичайно архаїчні палеотрадиції, пов'язані з культом трав, дерев й Місяця майже в чистому вигляді.
За класифікацією А.Г. Кифішина, палеоліт від XVI тис. до н.е., характеризується трьома визначальними класами: трава (дерева, очерет); камені; небо й божество Місяць. Мезоліт (Х-УПІ тис. до н.е.): сіно, солома; дім; зодіак й божество Сонце.

Фактично ми маємо чітку класифікацію визначальних етапів життєдіяльності та існування людини, чудово зафіксовані живою народною пам'яттю. Раніше нами було виявлено, що містерії народних свят пронизані палеолітичною й мезолітичною символікою - травною, сіна й соломи, а також хлібною. Так, "на Воведення, по опівночі, жінки сідають голі на порозі хати та прядуть "самосівні" коноплі. Се очевидна ілюзія до первісних, іще не добутих людською управою, конопель. Жінки обсипують сім'ям конопель або льону корови ... Се пієтизм для конопель і льону, найконечніших в життю ростин: наколи б їх не сотворив Господь враз з іншим насінням в часі творення землі, мусіли б люди сидіти голі, як ті жінки на порозі вночі, жили б у біді й соромі. Насіння льону та конопель благословенне, а дуже сівке й родюче... < ... > Про першу пшеницю, перше жито, про "овес самосій" та "ячмінь колосій", про першу сійбу зерна Господом, співають колядки і величають Бога за ті здобутки культурні; але коноплі, льон, повісма і пряжу, цінить нарід, може, більше, чим збіжжя..." [9]. Отже, маємо реальне відображення надто реліктової палеотрадиції, для якої визначальним сенсом було не збіжжя (харчування), а саме прядіння як священний акт переводу енергій з різних поверхів Всесвіту.

Тексти колядок також фіксують цю ієрофанію, як ніби "перші культурні здобутки" предків українського племені:

Се є ту вдома, господинечко?
Служеньки кажуть, нема її дома;
Нема її дома гей у кімнаті. Що ж
вона діє? Золото пряде.


"Господинечко" - еманація самої Великої Богині, Пряхи, яка "Золото пряде". Так метафорично передається утворення матерії у Первинному Енергетичному Океані хвиль - "повісма". Господар - земна еманація самого Бога: "Ой, що ж він діє? Золото віє, Золото віє, срібло леліє... ". Надзвичайно реліктове знання якостей Первинного Енергетичного Океану та всіх процесів, які відбуваються в ньому при народженні сектора Буття (оновлення світу, різдво, хрещення, водосвяття), відображається моделюванням цих процесів через утілення живими природними символами. Світ давньої людини палеоліту-мезоліту був ще нерозчленованим (диференційованим), а цілісним (інтегральним), живим і рухливим [2, 7].

Розвинута система Канону вже у палеоліті відтворювала час-простір у тканині, "укладаючи" його інформацію тканими й вишитими символами, тоді, безперечно, подібна Традиція продовжувала існувала у часи Трипілля-Кукутені. Сподіваємось, що наблизився час "читання" символіки не з позиції зовнішнього трактування, а з позиції внутрішньої функції та динаміки освоєння людиною межі між Буттям і Небуттям, втілених у різний спосіб - кісткою, глиною, травами або сіном, ниткою, вирізьблені й прокреслені, виткані й вишиті, скручені й виліплені, заспівані та які станцьовано. Символи жіночого вбрання, рушників й кераміки разом із народною традицією свят "заговорять" єдиною мовою - мовою Творця, яку вони, власне й утілюють. Жінці в ній була відведена місія, народжуючи дитину, переводити квант життя з космічного рівня у земний, їй доводилося "одягати" на дитину полотняну скинію, виткану й вишиту утаємниченими символами свого Роду, знов переводячи квант інформації-енергії з одного витка Всесвіту в інший. Робила метка це веретеном, човником й голкою. Вона мала навчити дівчину прясти й ткати для свого вєна-приданого за Грамотою її Роду-Племені... А її Рід-Племя не загубив віру у Мати Роду Сва.

Священна Традиція Матері Сва не згасає від палеолітичних "Венер". Жіночі фігурки, вирізані давніми майстрами з кісток мамонтів, зберігали Знання про таїну народження людського життя. І на більш давніх за часом фігурках ця мить виразно обумовлена конструктивно. По-перше, петля з нитки Роду закріплялась на голові-виступі, ніби приєднуючи нитку людини до нескінченості Роду, по-друге, пропускаючи нитку між отвором у кінцівок, імітувалось народження самої нитки долі. По-третє, форми фігурок нагадували вагітних циклами буття жінок.

А втім, ця традиція не уривалась до більш пізніх часів неоліту, набувши дещо інших зовнішніх форм у відтворенні жіночого тіла. Частина жіночих фігурок, призначених для ткацтва, виготовляється не тільки з дерева, але й з глини. Завдяки тому, що випалена глина - кераміка зберігається тривалий час, ми маємо сьогодні реальні артефакти, які належать до тієї епохи [6]. Певні фігурки могли бути своєрідним ткацьким приладдям для ткання крайок - поясів на певній кількості ниток основи, визначеною лічбою ниток. Археологи сперечаються з приводу "етнічної"" належності "носів" цих статуеток, не припускаючи при цьому лише "технологічної" рації: беручись за такого "місячного" носика, жінка могла пересувати готовий шматок ткання по основі ткання. Або навіть триматися за такий виступ-ніс! Технологічні отвори з обох боків фігурок могли слугувати "пругами" у ткацького верстата, функціонально забезпечуючи процес ткання у певному розмірі. Симетричне розміщення отворів на "головах" фігурок визначалось священним числом ниток основи. Повертання фігурки під певно визначеним кутом й стороною забезпечувало утворення необхідного "зіва" основи майбутньої крайки: перебирання ниток основи ткаля здійснювала голками із заправленими нитками різного кольору. Колір ниток у свою чергу виступав кодом племені (а може - і клану).

Жіночі фігурки як ткацьке приладдя віднаходять виключно в ареалі розповсюдження таких рослин, як льон, кропива й коноплі, сировина яких слугувала для прядіння, плетіння, ткацтва.

Ми переконались в тому, що наші предки дійсно-таки були "гречкосіями" задовго до "неолітичної" революції, "годувалися" чистою рослинною енергією, оскільки полюбляли насіння трав, чагарників й дерев: боби й квасоля, гречка й просо, гарбузи, капуста й морква, горіхи й мак. Сушили сливи й вишні, яблука й груші. Варили каші, борщі та узвари.

Вибивали олію з конопель, льону. Знали мед й продукти бджолярства. Трави лікували людину й підтримували її здоров'я: "діди наші так жили, і ми маємо так бути".

Вони мали досконалу ритуальну систему переводу "зернин світового духу" з одного витка життя в інший, вшановуючи жінку-матір. Вони розпочали колись освоєння інформації за допомогою веретена, ми - за допомогою комп'ютера. Та "революція" була енерго-інформаційною. Наша сучасна революція також є енергоінформаційною, але між ними відстань у тисячі років. Тоді людина віднаходила свою власну "нитку" у мереживі Вічності й витягувала її у свій Світ, завдячуючи тому, що вона жила за Знаннями свого Роду.

Висновок. На природному ландшафті Давньої України священнослужителям давньої природної Віри була відома міфоритуальна формула переводу кванту людського життя з космічного рівня у земний, що свідчить про Знання освоєння людиною межі Буття і Небуття. Ці Знання зафіксовані в міфоритуальних текстах святилища Кам'яна Могила, на глиняних жіночих статуетках археологічної культури Трипілля-Кукутені і збережені звичаєм української народної культури.

У світлі сказаного, культура палеоЄвропи й України, зокрема, розкривається у своєму істинному призначенні - у виконанні досконалої ритуальної системи переводу "зернини світового духу" - кванта життя людини - з одного витка в інший (з одного енергетичного поверху-зрізу Всесвіту в інший). Відповідні Канони для забезпечення виконання ритуальної системи поступово оформились у традицію культури і відомі сьогодні як Звичай українського народу.

Дивним чином матеріал дослідників різних напрямків людського Знання (науки) вказує на ті беззаперечні Істини, віддано збережені впертістю народу, якому Предки заповідали Знання про своє минуле-майбутнє. Те, що сьогодні так складно реконструюється точними науками, зберігала культура високої священної традиції. Дійсно такі, завершується великий цикл Буття й людина інтуїтивно прагне знову до Гармонії, втрачаючи її. Ми ніби і не хочемо знати старе, але дивним чином згадуємо його і шукаємо у ньому відповіді про своє майбутнє. Хтось вже заплутався у хащах незрозумілого давнини, а хтось починає обережно дослуховуватись до Мудрості Предків. У міфічні часи їм відкрились Знання про своє походження. Вони вшановували Найвище Єство й прагнули жити в ладі - Гармонії за Його Задумом, а мова символів постава посередником між ними. Мова символів - це ті живі тотеми-предки і намальовані, і скручені з трави, соломи й сіна, ткані й вишиті, випечені й виліплені, живі рухи й живі звуки... Якщо ми наважимося дослухатися до тієї природної мови, якою з нами говорить Творець, то і зуміємо віднайти для сучасної епохи ті живі символи, які стануть камертонами між Ним і нами й допоможуть у встановленні Гармонії між Світами, в яких українці були, є і будуть.
 
Саннікова Любов Павлівна
Директор громадського фонду реконструкції та сприяння збереженню культурної
спадщини України, філософ української культури
 
Література - далі буде: http://viche.at.ua/publ/5-1-0-86


Джерело: http://www.viche-info.com/index.php?option=com_content&task=view&id=67&Itemid=6
Категорія: Наука | Додав: Богудан (30.03.2006) | Автор: Любов Саннікова
Переглядів: 1208 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Понеділок, 11.12.2017, 14:05
Меню сайту
Категорії каталога
Світогляд [45]
Суспільство [39]
Влада [26]
Господарство [9]
Наука [29]
Події [28]
Творчість [11]
Розваги [0]
Офіційні папери [2]
Особи [22]
Промови [3]
Відгуки [9]
Форма входу
Логін:
Пароль:
Наше опитування
Чи подобається Вам наш сайт?
Всього відповідей: 196
Пошук
Друзі сайту
Рунный посох: официальный сайт фестиваля славянских искусств Славянская Библиотека: книги, статьи, языческая музыка разных стилей, клипы языческих музыкальных коллективов, видео, ссылки, юзербары, Вече. Славянский информационный каталог Общество Белые Традиции
Статистика

Онлайн всього: 2
Гостей: 2
Користувачів: 0
"Віче" © 2017Хостинг від uCoz