Что видит родновер, попавший на христианский праздник? Чем отличается наше мировосприятие от «ихнего»? Есть ли жизнь между родноверием и христианством? Чем были христианские храмы до крещения и чем становятся теперь? Об этом читайте в пасхальном репортаже из Херсонеса Таврического.

С осени 2008 года в общеобразовательных школах Украины появится новый предмет. Пока – факультативный. Официальное его название: «Я учусь быть толерантным». Предназначен он для подростков 15-18 лет – т. е. для старшеклассников. Министерству образования и науки предложено ввести ещё и уроки толерантности для детей 12-14 лет. Министерство уже распорядилось насчёт подростков, а насчёт детей – пока думает. А пока оно думает – нам с вами, дорогие читатели (и особенно – родители) самое время разобраться: кто, чему и зачем надумал учить наших детей? И что нам, родителям, делать в создавшейся обстановке?

Вихід у 1918 р. праці Освальда Шпенглера „Сутінки Европи” заклав наріжний камінь формування, узагальнення та поширення нової парадигми критики ліберально-демократичного капіталістичного світоустрою, пізніше означеної терміном „Консервативна Революція”.

Цими днями став мимовільним свідком вуличної перепалки двох молодих людей, яка завершилася прецікавим висловлюванням юнки, котра сказала приблизно так: «Залиште мене в спокої і … не кидайте мене саму». Можна би, звісно, списати вислів на незбагненну жіночу логіку, та чомусь здається, що в ньому є щось кардинальне, таке що найкраще характеризує наше сьогодення. Адже парадокс Ортеги-і-Гасетта: бути самотнім у натовпі – давно вже став фатальною реальністю. Якщо говорити на рівні принципів: суспільство стало масовим, втративши при цьому сенс свого існування як цілості. Йдеться про серйозне зниження порогу виживання та про втрату деяких із законів системи: наприклад спеціалізації та кооперації. І навпаки – у розпорошеному масовому суспільстві окрема людина втратила чесноти, які були потрібні для її соціалізації. Це і сором, і помірність, і жертовність, обов’язковість та масу інших важливих та дрібних. Людина, що не озирається на інших, не бачить у них істоту, чия вартість співмірна із власною та гідна захисту ціною власної жертви, по суті виходить у ранг надлюдини. Але не ніцшеанської Надлюдини, для якої Свобода – це Слава (бути першим серед людей) та Гіпервідповідальність (місія ощасливлення всього людства), а надлюдини вітця сучасного сатанізму Ш. ла Вея, для якої Свобода – можливість принести в жертву всіх, заради спасіння одного – Себе любимого. Таким є наш «масовий» сучасник, який втратив те, що у Велесовій книзі означено принципом: долішнє відповідає Горнєму, а внутрішнє – зовнішньому.

Демократичний поступ, як процес станової дезінтеграції, у ХХ ст. досягнув свого інволюційного "дна", якому Х.Ортега-і-Гасет дав визначення "бунт мас". Маса, як "якісна однорідність, ... суспільна безформність, ... людина, що не відрізняється від інших, а являється повторенням загального типу" [1, с. 17], у сучасному світі стала вирішальним чинником суспільного життя та рушійним фактором історії, відібравши функції та привілеї станових (і духовних) меншин минулого. Меншини, як "спеціально кваліфіковані одиниці чи групи одиниць" [1, с. 17], втратили монополію творення, будучи нівельованими масою або відкинутими нею на маргінес соціального життя.

Ключовою проблемою вивчення людської цивілізації є розуміння психологічних механізмів функціонування суспільства як форми колективного співжиття. Вирішальним чинником формування та еволюції суспільства завжди виступає певна абстрактна ідея, що об'єднує його членів і спрямовує їх у напрямі відповідного розвитку - матеріального втілення ідеї. Природа цієї абстракції на різних етапах історії втілюється у різних видах суспільної свідомості, проте у своїх вищих формах завжди несе дух власної сакральності - "релігійності".

При огляді історії середньовічної Европи та Близького Сходу чітко простежуються паралелі між духовною та політичною централізацією влади, а також тенденції експансивного розширення держав даного типу - співвідношення політичної та духовної імперій. Вже у І ст. до н.е. помітні перші ознаки витіснення політеїзму монотеїзмом як наслідок відцентрових процесів в античному суспільстві (еліністичні монархії, Римська імперія). Теологічні доктрини стають на службу зовнішній та внутрішній політиці світської держави.